Юлія Тимошенко: Я з вами. Боріться. А всі, хто має можливість, збирайтеся біля Українського дому — на лінії фронту за Україну!
Мені дуже шкода, що я відрізана від щохвилинного спілкування з вами і тільки сьогодні маю можливість вступити в наш з вами бій.
Зовсім невипадково сто років тому Михайло Грушевський писав: біда України в тому, що нею керують люди, яким ця Україна не потрібна.
За останнє століття мало що змінилося. У нас біля влади знову ті, яким ця країна з її мовою, культурою, історією, з її великим духом чужа, незрозуміла і непотрібна. Як варвари і дикуни, вони прагнуть знищити все те, що не вміщається в їх маленькі та зморщені мізки.
Ганебне голосування 3 липня у Верховній Раді за так званий «мовний» законопроект показало, що Янукович оголосив війну вже не опозиції і не окремим демократичним цінностям, а незалежній Україні як такій. Він кинув виклик цілій нації.
Голосування було таким, як вони самі. Вони, мов злодії, мов карткові шулери, протягли це питання за правилами, які більше були б доречні у якомусь гральному кублі.
Усі люди побачили, кого насправді вони обрали до парламенту: шулерів та аферистів.
Закон від 3 липня — це не закон про мову. Це закон про їхню підлість та негідність, про відсутність у них честі та гідності. Це закон про тимчасове право мерзотників на глум — не більше...
За два роки вони створили «ефективну вертикаль» — вертикаль печерної етики та вбивчої примітивності. Ту саму вертикаль, яка і поховає їх під своїми уламками, якщо всі ми не схибимо на цей раз.
Бо Україна долала і не таких ворогів, як Янукович, проходила і не через такі випробування, як Партія регіонів.
Бо можна кинути за ґрати громадянське суспільство та опозицію, але неможливо ув’язнити українську мову і культуру.
Першим рішенням, яке повинна прийняти опозиція у новому складі парламенту, — це анулювати всі злочинні дурниці, які вони понаприймали в тимчасово їхньому парламенті.
Сьогодні не можна відступатися, бо питання рідної мови — це не умовна смуга, за яку можна мовчки відповзти та стерпіти ще раз. Рідна мова — це залізобетонна стіна, останній бастіон, межа, за які відступати не можна, бо далі — тотальна пустеля.
Сьогодні, знаходячись тут, я жалкую, що я не з вами біля Українського дому, що я не можу вночі та вдень стояти поряд з тими людьми, які мають в першу чергу нездоланну потребу бути разом у такий жорстокий час, які не можуть по-іншому і які роблять вкрай важливу роботу для тих мільйонів українців, які теж за Україну, але у них, на жаль, в цей час є більш важливі проблеми. Я хочу, щоб всі, хто зараз знаходиться біля
Українського дому, усвідомлювали, що вони, як ті легендарні хлопці під Крутами, тримають незалежність та наше майбутнє у своїх серцях.
Я з вами. Боріться. А всі, хто має можливість, збирайтеся біля Українського дому — на лінії фронту за Україну!
Слава українській мові! Слава Україні!
Юлія Тимошенко
Харків, лікарня «Укрзалізниці»