Чого варто побоюватися більше за „мовне” питання...

Верховна Рада виконала своє останнє передвиборче замовлення. 3 липня, із усіма можливими порушеннями регламенту, провладна більшість таки знайшла 248 голосів, аби ухвалити "мовний" законопроект.

Верховна Рада виконала своє останнє передвиборче замовлення. 3 липня, із усіма можливими порушеннями регламенту, провладна більшість таки знайшла 248 голосів, аби ухвалити у другому читанні "мовний" законопроект.

У фракції Партії регіонів не приховували свого захоплення: адже спецоперація із „разводу котят” була проведення блискуче – за усіма законами шулерських махінацій. Масштаб маніпуляцій все більше вражає своєю безпринципністю із кожними новими подробицями, що надходять із різних джерел.

Очевидно, що влада здатна піти на будь-які підступні дії, аби забезпечити собі пристойний результат на майбутніх парламентських виборах. Адже після проведення „Євро-2012” їй наврядчи вдасться порадувати українців іншими успіхами. Тому вибір впав на найбільш гостру тему – мовне питання – як один із засобів мобілізації „свого” електорату.

Чи дійсно ми матимемо ситуацію із більшим поширення російської мови та отримаємо фактичний пресинг української?

За результатами декількох соціологічних досліджень, саме по собі „мовне питання” в списку пріоритетів українців – на початку другого десятка. Це й не дивно: громадян значно частіше турбують інші – більш тривіальніші та повсякденні питання. Це і питання працевлаштування, якості освіти, функціонування медицини, стан фінансового сектору, питання податків, проблеми ЖКХ, ціни на продукти харчування та пальне тощо.

Проте жодне із цих питань не викликатиме такого ажіотажу серед великої частини українців, що повсякчас користуються українською мовою – на роботі, в побуті. Більш того: мова – питання загальнонаціональне, воно жодним чином не торкається приватних бізнес-інтересів тих самих політиків та олігархів.

І з того ж боку потрібно аналізувати ситуацію, що склалася:

-    по-перше, традиційно те, що в Україні найбільш пригнічується – найдинамічніше розвивається;
-    по-друге, мова – це значно ширше за своєю сутністю жива субстанція: це комунікаційний код, який розвивався тисячоліттями. Тому зникає він тільки у разі зникнення його носіїв, реципієнтів та мовного середовища – а це, попри всі зусилля нинішніх політиків, на даний час знищити буде вкрай важко. Тому найдієвіший спосіб підтвердження життєдіяльності української мови – це якомога частіше її вживати, говорити нею вдома, із друзями, на роботі;
-    по-третє, ті ж самі гроші. У занадто бідній державі, пошарпаній кризою, де народ не довіряє владі, а влада намагається якомога майстерніше обдурити своїх же громадян, знайти додаткові кошти на запровадження законопроекту Колесніченка-Ківалова № 9073 – завдання невиконуване.

Збентеженість викликає навіть не попрання процесу голосування за „мовний” законопроект і вже не очевидну кризу парламентаризму, а те, щоб „під шумок” депутати від провладної більшості й надалі допомагають владі потихеньку „пиляти” кошти із держбюджету.

Поки опозиція разом із мітингувальниками протестували біля Українського дому, голосів всього 73 присутніх у залі народних депутатів більшості вистачило, аби тишком-нишком прийняти 20 законів, 2 постанови, а також 7 законопроектів. І поки розбурхане суспільство жваво обговорює неймовірну зухвалість депутатів у день голосування за „мовний” законопроект, окремі громадяни – так чи інакше взяли участь у мовних баталіях, а в ЗМІ тривають дискусії, влада не соромиться відверто „дерибанити” бюджет.

Наприклад, чого вартий Закон "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань державних закупівель № 9634". Він звільняє від тендерної процедури закупівлі державних підприємств. За різними оцінками, з 360 млрд гривень державного бюджету 250 млрд фактично будуть ділити "під ковдрою". Адже якщо немає тендерів - немає і публічної інформації про те, як витрачаються державні кошти.

Інша історія – із законопроектом про встановлення відео-спостереження на виборчих дільницях під час проведення парламентських виборів-2012. Депутати не посоромились виділити на цей сумнівний, з огляду на ефект його застосування, крок під прикриттям підтримки демократичних перетворень – майже 1 мільярд гривень!

В нещодавно опублікованому матеріалі журналіста „Української правди” Мустафи Найєма „Партія регіонів – своїм агітаторам: не бійтеся обіцяти як це робить Тимошенко”, мова як раз йде про те, що проштовхування „мовного” протистояння – це один із ключових аспектів, на якому ґрунтуватиметься передвиборча стратегія Партії регіонів. І дійсно: на тлі девальвації усіх так званих „реформаторських успіхів”, єдиним правильним кроком для мобілізації свого електорату – залишається саме ескалація „мовного” питання.

Тому обережними українцям потрібно бути саме на етапі аналізу дій та програм політичних партій та мажоритарників, що йтимуть на вибори. І ще більш прискіпливіше приглядатися до дій влади у час передвиборчих баталій. Бо саме вони можуть нести найбільшу небезпеку розвитку та функціонуванню держави та суспільства. Тоді як питання довкола вживання тої чи іншої мови – зовсім не потребує того об'єму уваги, яку нам пропонують виділити на це політики. Тим паче, нинішня Конституція це питання чітко регламентує – державною мовою в Україні є українська.

Тому боятися за мову не варто: варто боротися за неї усіма можливими методами і маленькими кроками, які може здійснити кожен – варто лише захотіти.