Цього року одним з «ворогів преси» був названий голова Вінницької РДА Павло Векліч, «який начебто в порушення Закону України «Про посилення захисту майна редакцій засобів масової інформації, видавництв, книгарень, підприємств книгорозповсюдження, творчих спілок» ініціював виселення редакції вінницької регіональної газети «Подільська зоря».
Чи зможемо ми витягти цього найлютішого нашого (журналістів) ворога на відверту розмову? Це стало питанням принципу. Всупереч нашому уявленню, про зустріч домовились з першого разу, про враження від спілкування трохи згодом.
Павле Георгійовичу, точку зору критиків ми почули. Яким є Ваш погляд на цю історію?
– Коли я ознайомився детально із ситуацією в газеті «Подільська Зоря», то дізнався, що вона є у приватній власності. Там все дуже чітко продумано: в засновниках є Вінницька державна адміністрація, Вінницька районна рада й колектив. А установчий договір зроблено так, що, якщо виникнуть якісь проблеми чи порушення, то без відому колективу ми не маємо права ані переобрати колектив, ні замінити головного редактора. Виходить, що формально ми маємо для впливу на діяльність газети 2/3 голосів, але згідно установчого договору – ми не маємо нічого. Всі документи до того часу, коли я прийшов, роками не перероблялись.
Коли редакційний колектив почав мені доводити, що я не правий, я одразу заявив, що згоден розібратись з цим питанням у суді, а там буде видно, хто правий, а хто – ні.
Я з головним редактором не сварився. Коли відбулися останні вибори я його просто запитав: скільки наша газета заробила грошей. Мені було повідомлено, що 100 тис. грн. Але на папері цих грошей ніде не було видно, офіційно нічого й ніде не фіксувалось. Вони багато років називали себе комунальною власністю, хоча за законом вони не є такими, вони весь цей час не звітували перед районною радою й нашими депутатами, жодних звітів про надходження коштів ніколи не поступало. Якраз на цьому ґрунті й виріс конфлікт між мною й головним редактором. Вже два роки тягнуться суди. Він орендує в держави ще два поверхи приміщення, які не оформленні офіційно, а це вже є корупцією. Виходить, акціонерне товариство користується державною власністю без будь-яких договорів й ні за що не платить, навіть комунальні послуги не оплачувались. Стільки порушень виплило, але ніхто на це досі не звертав уваги, тому що це преса, ніхто не хотів бути «ворогом», ким, в результаті, став я.
Наразі ситуація стихла. Колектив редакції підписав рішення, де вони на 100% згодні перейти у комунальну власність. А то ж виходило, що в нього все незаконне: газета незаконна, оренда незаконна, з бюджету кошти хотів брати незаконно й т.д. На наступній сесії, буде затверджено, що газета стає комунальною власністю. Будуть виплачуватись помаленьку борги видання, які на сьогодні складають 100 тис. грн. – це податки, по зарплаті… Після того, як всі ці збитки покриються, ми, швидше за все, будемо робити злиття двох районних газет («Подільська зоря», «Вінницький район») в одну, як це відбувається по всій країні.
– Вінницький район багато років був найскандальнішим, з 2010 року в районі досить тихо. З чим це пов’язано?...
– Ми гасимо будь-які прояви конфлікту. Все вирішується оперативно й на місці. От візьмемо Вінницькі Хутори, вже, певно, давно ніхто не чув про їхні страйки чи скарги, а все тому, що ми конкретно й радикально беремось за вирішення проблем.
- Ви хочете побудувати в районі оптовий ринок, проясніть ситуацію з цим проектом, Ваші опоненти критикують і це починання
- Говорити і критикувати зажди легко, багато розуму не потрібно. А от зробити щось для людей, реалізувати проект, який може стати бюджетним донором району та області… Знаєте як люди говорять? Говорити, не мішки таскати (сміється)
- Наприкінці липня буде затверджено проект будівництва цього ринку. Тому ми, поки що, ще нічого конкретного не можемо сказати. Роботи там дуже багато. Ми два роки лише оформляли землю.
Наразі ми активно, я б навіть сказав «по-чорному», займаємося молоком. Відкрили комунальне підприємство, яке приймає молоко, тому сьогодні у нас найвища ціна по всій Україні. Тепер, в свою чергу, це підприємство не дає приватним закупівельникам будувати свою цінову політику. Вони тепер мають серйозних конкурентів, а це призводить до підвищення цін. І хоча наша ціна не влаштовує закупівельників, і вони активно проти мене виступають, головне, що люди задоволені.
Щоденно наш район збирає не менше 70 тон молока, закупівельна ціна його – 2, 10 грн. за літр, тоді коли приватні підприємства дають не більше 1,60 грн.
Не менш активно ми взялись й за сміттєве питання. Тепер Вінницький район значно чистіший. Раніше мешканці району не підписували жодного договору на вивезення сміття, а звертались до СПД. Ті ж не збирались возити сміття за 20-30 км, а висипали його в найближчій посадці, причому без талонів на вивезення. Як наслідок: ні коштів в бюджеті, ні чистоти в районі. СПД вказують, що їхні послуги коштують вдвічі дешевше, але ж це, в принципі, логічно – вони ж вивозять сміття за городи, на що їм тратити більше коштів.
На сьогоднішній день ми поставили близько 500 контейнерів для збору сміття європейського зразку по всьому районі. Закупили два сучасних сміттєзбирачі, адже контейнери вміщують значно більше, і СПД-шний автомобіль не зможе з ними справитись.
Отже, за два роки ми справились зі сміттям, справились з молоком, справились також з утепленням шкільних вікон, на завершальному етапі також, проект з оптовим ринком.
– В законі про ОРСП (оптові ринки сільськогосподарської продукції) вказуються декілька джерел фінансування: виключно державний, приватно-державний, та приватний. Переваги надають виключно приватному інвестуванню, як плануєте залучати ресурси?
– Будуть залучені всі можливі кошти (і державні також), але, в основному, проект будується на приватних інвестиціях. Після офіційного затвердження проекту до нас зможуть долучатися приватні установи й спільно фінансувати цей ринок.
Сам проект унікальний, аналогічних йому немає в всій Україні. Буде створена одна з найбільших маркетингових систем в Україні, буде створена одна з найбільших продуктових бірж, будуть створені всі умови, щоб експорт найбільших сільськогосподарських підприємств нашої області проходив через цей ринок. Ми всім господарникам дамо можливість вийти на світові ринки.
Найголовніше в ринку не місця продажу, а місця зберігання, на сьогодні будується 10 сховищ, які вміщають по 10 тис. тон сільськогосподарської продукції. Ми зможемо торгувати своєю картоплею чи капустою 24 години на добу, 12 місяців на рік, незалежно від погодних умов. Відповідно й ціни будуть триматись високими, адже не буде потреби збувати всю продукцію восени за безцінь.
Оптовий ринок допоможе позбутись стихійної торгівлі на дорогах. До того ж ми зможемо контролювати процес торгівлі: скільки фур з продукцією поступило, чи навпаки – скільки загрузили.
– Два роки тому Ваше призначення для вінницького «істеблішменту» стало несподіванкою. Якими є Ваші стосунки з місцевою політичною та бізнес-елітою?
– Розумні люди домовляються, а дурні б’ються. Я до останніх не відношусь, тому в мене проблем ніколи не було.
- Незабаром парламентські вибори. В Україні вже багато років говорять про головний інструмент проведення виборів - адмінресурс. Чи може суттєво впливати голова РДА на вибір людей?
- Якщо людина позитивна й вона робить дуже багато гарних і корисних справ, то звісно люди будуть його слухати. От завжди кажуть: «влада – бандити», а я виходжу до людей й запитую: «Я бандит?», і жодного разу люди не підтвердили це. Ніхто з мешканців району, яким я керую, не вважає мене бандитом.
Якщо опозиція матиме щось на мене, то я впевнений, це одразу буде в ЗМІ, в Інтернеті й т.д.
Все пізнається в порівнянні, і люди це бачать! Надто багато вже було зроблено корисних справ в районі, люди мені довіряють. Я завжди виходжу на зв’язок, всі в районі мають мій номер телефону, я про всі проблеми дізнаюсь з перших джерел – від людей.
– Чи їздять вже кандидати по округах…
– Їздять звісно. Наш район поділили на два округи – №11 і №12. Наскільки я знаю, по №12 йде Порошенко, по №11 – Бевз.
Я особисто не йду на вибори, я більше господарник, я люблю працювати.
– Що на вашу думку гальмує соціально-економічний розвиток в регіоні? Можливо треба реформувати систему місцевого самоврядування?
– Безумовно. Віддали б всі повноваження на місця – все було б нормально. Кожен має бути на своєму місці, починаючи з сільського голови й закінчуючи президентом. Всі ми маємо відповідати за свої дії – от тоді все буде гаразд. Обов’язково має буде зацікавленість, без неї ніхто віддано працювати не буде.
– Про наболіле. Ваше ставлення до медичної реформи? Люди відверто невдоволені нововведеннями, зокрема й тим, що нашу область знову обрали, як пілотну
– Та у нас дерева росли у ФАПах! За 20 років незалежності ніхто ними не займався, ніхто копійки не доклав. Про що з може буде мова? У мене 33 селищні ради, 54 населених пунктів – ви уявляєте скільки потрібно коштів? Та ми вже більшу половину осилили. А комуністи вже виступають: «Влада нічого не робить, бо десь там, в якось селі ФАП не привели до порядку»... А я ж не можу зробити все за рік, коли не робилось нічого 20 років.
Люди відчують переваги реформи в медицині, але коли вона буде на завершальному етапі. За цих два роки ми купили 5 автомобілів «швидких», відремонтували 4 старих, один імпортний автомобіль для Луки-Мелешківської я фактично купив за свої кошти, трохи, щоправда, допоміг в придбані фінансово один німець.
– Чому Векліч відсутній у пресі?
– Я на початку роботи в РДА хотів висвітлювати всі зроблені справи в пресі, але потім побачив, як на моєму ж замовленому, до прикладу, сюжеті на телебаченні вирізають дуже важливі речі, залишаючи лише незрозумілі недомовки, та ще й перекрутять половину.
Більшість ваших колег голів районів, майже «не вилазять» з сторінок комунальних ЗМІ? А як же піар та традиційні звіти про добрі справи?
– Мені це не потрібно. Я не та людина, яка потребує рекламування. Люди бачать мене на справах, а не на пустих балачках. Висвітлення в пресі потрібне губернатору чи молодим політикам, але не мені.
– У Вас 10 дітей, Ви безумовно щаслива людина. В мене питання, не як у журналіста, а як у жінки, скажіть як Ви справляєтесь?
– Святішого чим сім’я, нічого й бути не може. В мене 10 дітей – 8 доньок і два сина, три старших доньки вже на своєму хлібі, мають свій власний бізнес. Найстаршій доці 32 роки, а наймолодшій – було нещодавно три місяці. Я дуже радий своїй великій родині. В моїх дідів були великі сім’ї, один мав 10 дітей, другий – 12. Вони жили у вільній країні тому могли собі це дозволити, батьки ж при радянському союзі не могли собі дозволити такі великі сім’ї.
Мати моя проживає в Ямполі з моїм молодшим братом, який повернувся з Афганістану інвалідом. Сестра загинула в автокатастрофі, батько одразу після цього помер. Мені довелось покинути службу в Москві й повернутись додому. Відмовився від генеральства й приїхав на Батьківщину. Потім у мене жінка захворіла, я доглядав трьох дітей, довелося працювати в бізнесі. Зараз у мене дружина інвалід, я її опікун. Друга дружина народила мені 6 діточок.
Сьогодні у Вас не прийомний день, але судячи по кількості людей, які заходили перед нами та займали чергу за нами, що б потрапити на прийом, робочий день у Вас ненормований, велика сім’я, чим рятуєтесь від буднів?
– Я дуже сильно люблю спорт, люблю природу! Відпочиваємо в основному з дітьми. Дуже люблю активний відпочинок: я плаваю під водою й повзаю у печерах, стрибаю з парашутом… Рибалка… Я все люблю.
Колись, у 10 класі я був майстром спорту по вільній боротьбі. А сім’я була дуже бідна і я розумів, що лише власними розумом й силою я зможу чогось досягти.
Тому всім кажу, що якщо немає міцного поштовху в спину, покладіться на свій розум.
Мешканцям нашої Вінниччини я бажаю, щоб вони завжди демонстрували людяність. Тільки людяність приведе вас до успіху. От не дарма кажуть, що, якщо ти хочеш, щоб твої діти жили щасливо у шлюбі, треба в першу чергу дивитись на їхніх батьків. Якщо в сім’ї все гарно, то й в дітей все гаразд буде й навпаки.
А то ж вміють вибрати селищного голову, до прикладу. Якщо в нього у дворі огорожа повалився й вдома купа проблем, то що він зможе зробити для села, якщо й у власній хаті порядків навести не може?
Не ведіться на обіцянки. Дивіться на справи. От Порошенко, якщо він будує фабрики, підприємства, дає тисячами робочі місця, то до нього й люди тягнутимуться, а якщо депутати лише балакають, годують всіх обіцянками, то від них і толку ніякого.
Єдність має бути. В кожній сім’ї, в кожній громаді, в кожному селі. Тоді ми сильні, тоді нам ніхто не страшний. Поважайте один одного, тоді й порядок буде.
P.S. Хотілося насамкінець додати щось від себе, розповісти про враження від спілкування, але це було до бесіди, а після, в мене залишилось одне питання і це питання до НСЖ (національної спілки журналістів). Шановні заслужені і недуже, а може прийшов час міняти щось в самій Спілці та журналістиці? А не шукати собі по 10-20 «ворогів» на рік?