Україна і Росія

Після здобуття Україною Незалежності в 1991 в Україні влада Москви тут сильно утруднилась. Влада суверенної у світі України прямо не підчинялась РФ, відповідно і прямі вказівки Москви не було можливості змушувати до безумовного виконання українцями. Приходилось їм вибудовувати політику керування Україною по-новому.

Перший етап - ведення пропаганди на українців. На початку 90х почався бурхливий зріст (принаймні кількісний) телебачення на пострадянському просторі.. В тепер незалежних пострадянських республіках місцева незалежна влада логічно перебирала зарезервовані частоти колишніх центральних московських телеканалів і створювала на їх місці свої, місцеві телеканали. Москва позбувалась можливості вести пропаганду і зомбування громадян інших республік. До "Плачу Ярославни" з Москви про "спільний інформпростір" з розумінням поставились в суперполіткоректній Україні. І хоч і передали колись головні кнопки республіки Плюсам і Інтеру  - проте і російським телаканалам дали можливість зомбувати українців.

Другий етап був спробою РФ протягти своїх маріонеток (підконтрольних політиків) в Незалежних, стратегічно найбільш важливих, пострадянських державах. В Білорусі їм вдалось протягнути Лукашенка, в Грузії Шеварнадзе, в Україні Кучму (в 1994). Перший блін виявився не таким успішним як у Москві очікували. Нормально пройшло тільки в Білорусі, з відсталим колгоспником Лукашенком який і після перемоги на виборах залишився повністю керований Росією. Колишні партфункціонери Кучма і Шеварнадзе виявились не настільки слухняними і дурними як очікувалось. Правда і повністю незалежними керівниками тепер суверенних держав вони не стали, такі собі собачки на довгому повідку. Росії вдавалось проводити через них критично важливі для них рішення (залишення ЧФ в Україні і російських військових баз в Грузії, гальмування повернення українців до мови предків і об'єктивного дослідження усієї недавньої історії, згоду Грузії на надання миротворчого статусу російським окупаційним військам на частині території Грузії.)

Проте ця ситуація не влаштовувала ні Росію ні народи якими керують російські напівмаріонетки. Проти Шеварнадзе і Кучми велася інформвійна.

Почався третій етап, проведення до влади в цих двох державах повністю підконтрольних Москві маріонеток. В Грузії це не вийшло (там не виявилось такої проросійської фігури яка змогла б пройти до влади) - в Україні, хоч і з затримкою на 5 років, це вдалося.

З непокірною Грузією спробували розібратись через пряме військове міждержавне зіткнення. Не вийшло, Між Росією і Грузією залишився статус-кво - після війни 080808 нічого особливо не змінилось, окрім втрат невеликої (невеликої через інфантильну боязкість і егоїзм Заходу) очків Росією на міжнародній арені. А в Україні їм вдалося. Янукович.

В Україні їхня маріонетка Янукович найперше почав реалізацію найважливіших інтересів Росії - згортання професійних досліджень історії (СБУ Хорошковського і Табачник в Міносвіті), згортання вивчення української мови в навчальних закладах (Табачник), продовження базування (фактично безкоштовного) ЧФ в Україні (яка на невизначений термін залишає Україну підлеглою в політиці в сфері нацбезпеки і геополітики РФ).

Нині в рамках умовного Третього Етапу реалізується сценарій Русифікації України через мовний закон Колєсніченка, голову Координаційної Ради "Об'єднаних організацій російських соотєчєствєнніков". Колісніченко провів цей недолугий закон (слово честі, це напевно найтупіший закон за 20літню історію України) з порушенням усіх норм і регламентів які тільки можна. Спланованість цій акції доводить практично миттєвість з якою підконтрольні ПР місцеві влади кинулись оголошувати російський язик "регіональними" на своїй території. Це проголошення проводилось не те що без усяких референдумів і плебісцитів у цих областях, а навіть без найменшого дослідження про відсоток бажаючих серед мешканців цих регіонів.

Колєсніченко замаскував цей закон під Європейську Хартію захисту регіональних мов. В законі прописали незрозумілі 10% яку повинна мати нацменшина для оголошення своєї мови "регіональної". Нацменшини не сильно сфанатіли від цього закону, тобто ніодна нацменшина України, окрім росіян, не висловила підтримку цьому закону. Проте після масового оголошення російської регіональною в 13 областях України, і неросійські нацмени почали виступати з вимогами про таке ж оголошення і своїх мов "В Измаиле болгарам отказали в праве на признание их языка региональным наравне с русским". Українські підкацапники з ПР і КПУ знову довели що їх цікавить тільки повна русифікація українців і представників інших національностей в Україні. Більше нічого.