“Стоп цензурі!” остаточно маргіналізувалася.

На форумі ґазетників кожен відривався по своєму! Що репутації державі не додало!

З людської точки зору жорсткість державної охорони в поводження з Оленою Притулою, у котрої просто висмикнули її  паперовий лозунг не викликає  ані схвалення, ані захоплення її героїзмом. Бо схвалення  дій державної охорони це всеодно що схвалення дій розетки. Якщо туди запхати пальця то тебе обов’язково вальне. Або ж двине. Або ж грохне. Або ж йокне. Реакція буде миттєвою, бо на те він і струм. Той, хто шукає способу вплинути на стан держави і свободи слова, той знаходить такий  спосіб впливу, котрий призводить до потрібного правильного результату. Той же кого кінцевий результат не цікавить  завжди ставить  на шоу, на екшен. Словом на пост-модернізм. На паразитуванні на класиці, але не на народженні нових форм. На пересміюванні класики. Мені важко докопатися до тих емоцій, що вчинялися в голові у „стопарів” чи „стопариків”, тобто „цензуриків”, але мені здається, що вони в цю мить почувалися ледь не  тієї супергорсткою мужніх, котрі свого часу вийшли проти брежнєвської окупації Чехословаччини. Пафосу на обличчях було достатньо. От тільки, вкотре переглядаючи відео цієї всієї події ловлю себе на думці, що аж занадто комічними виглядають всі ці протести, і це ніякий  не героїзм, а звичайний постмодернізм. З таким пафосом на обличчі, з такою трагічною міною сучасний реаліст діяти не буде. Це стьоб. Це насолода від процесу! Кінцевий результат  у таких проектах є зовсім не тим, на котрий розраховують  використані „втемну” творці всього цього пост-модернізму.

Чому я маю право так оцінювати цю подію, та тому що основу  цих „цензуриків” складають в масі своїй автори „Української правди”, котру ще по інерції багато хто сприймає за засіб масової інформації, але для більшості  УП давно перетворилася в інструмент інформаційної війни проти України. Вже не проти України Януковича, а саме проти України. Все якось дивно запаралелилося – ОО, вона ж об’єднана опозиція якось непомітно так напічкала в свої списки антиукраїнського елемента, а УП свою боротьбу акуратно перевела у боротьбу проти держави. Нібито без спеціальної самоцілі , просто балдіючи від процесу. І це все так сходу не розрізнити - чи це робиться від невеликого розуму, чи від великого азарту,  аж попахує ігроманією, чи це просто насолода процесом. Якщо процесом руйнування держави то держава просто вимушена в цій ситуації захищатися. Навіть якщо це держава Януковича, котра багатьом так не подобається , то тим більше вона вимушена захищатися.          

Отже, оцінюючи весь цей гепенінг на форумі газетників, оцінюючи списки опозиції, оцінюючи весь політичний клас вцілому ловиш себе на думці, що кожне десятилітя має власну стилістику і  кленучи владу за її методи і форми досягнення цілі, не забуваймо головного – це ми самі дозволяємо діяти владі так як вона діє, Якщо ми звісно самі не влада, і це ніяка не влада навязує нам лінію поведінки, бо будь-яка влада апріорі є меншістю. Перед більшістю народу, котрим она керує.  А медіасередовище між іншим не є меншістю у власному народі, адже воно сао повиннне бути частиною народу, але діють „цензурики” чомусь як ще одна влада. Колись хтось ввів поняття „четверта влада” не для того щоб ця четверта весь час змагалася з першою, а в першу чергу  вибудовувала власну вертикаль. Тому то й діяти ця чтверта не може методами „першої” – у цих влад різні механізми впливу на людину. Але щодо практики дій  керівництва УП  можу сказати лише одне – якийсь місяць тому  Олена Притула діяла щодо мене точно так самісінько, як нинішній працівник ДСО щодо неї -   розпорядилася вирвати із моїх рук мого плаката – просто одним махом закрила мені блог на УП. Тобто, тоді вона вчинила  зі мною так само, як вчинили  нині  із нею. І я глибоко обурений таким діями ДСО.  Бо такими діями вони пробують надати серйозності і відповідального  характеру  фактично на сьогодні змаргіналізованому  середовищу, котре окрім пиляння гілок на котрих сидить іншого мистецтва не опанувало.