Молодіжне «своє» і своє

Жодна група не веде більш оманливої боротьби за «своє», як молодь, гублячи свої справжні інтереси.

«Наших сограждан напрасно обвиняют в пассивности. Они легко выходят из спячки, движимые природной жадностью и желанием отстоять свое – вспомним предпринимательский майдан, выступления льготников или недавнюю историю с EX.UA.

Все дело в том, что именно украинцы считают своим. К сожалению, субъективные представления слишком часто расходятся с объективной реальностью. Люди могут отчаянно защищать якобы "свое" и безропотно отдавать свое.» – Михайло Дубинянський, УП

Жодна група не веде більш оманливої боротьби за «своє», як молодь, гублячи свої справжні інтереси. Діяльність молодіжних організацій щодо «задоволення та захисту законних соціальних, економічних, творчих та інших прав» молоді нагадує діяльність середньовічних цехових гільдій, що мали свій вкрай обмежений вузько спеціалізований погляд та інтерес.

Але боротьба за «безкоштовну освіту всім і кожному», стипендії рівня прожиткового мінімуму, будівництво молодіжного соціального житла та ін. насправді і не відповідають дійсним інтересам молоді, а ведуть до консервування нинішнього соціал-популістського бідного українського суспільства і молоді як її частини. Від романтичної революційної студентської боротьби за «своє», влада, як правило, відмахується і не задовольняє її вимог, але під  чергові вибори дістає свіжу порцію соціал-молодіжних обіцянок. Після виборів про них забувають, бо ж бюджет – це корова, яку доять скоріше на утримання чиновників та підтримку власних підприємств, а не соціальних груп.

Чому омана?

Тому що справжня мета прогресивної молоді, що здобуває вищу освіту і будує собі плани на майбутнє, не в бажанні пожити 4-6 років за рахунок працюючої частини суспільства, зокрема тої самої молоді, що не вступила до ВНЗ, або вже здобула освіту і працює та сплачує податки, наповнює державний бюджет та утримує всю державну освітню сферу. Насправді молоді люди хочуть мати якісну освіту рівня приватних Гарвардського чи Йельського університетів. Справжнє бажання молоді - у зміні українських реалій, коли вища освіта втратила цінність та перетворилася на штампування дипломів, коли жодний український ВНЗ не входить у ТОП-500 кращих вузів світу, коли наука перестала виробляти нові знання та затиснута лещатами ВАКу. Замість всезагальності, «безкоштовності» та «безцінності» вищої освіти «шлях до Гарварду» лежить через її приватизацію, коли надання освітянських послуг стане такою самою послугою, як і всі інші, яку надаватимуть (і можуть надавати найкраще!) приватні університети в конкурентності і змагальності за споживача послуги – студента, а наука вироблятиметься від приватних замовлень. Держава та бізнес, в свою чергу, можуть надавати індивідуальну грантову підтримку здібним студентам, фінансувати і замовляти потрібні спеціальності. Приватна вища освіта має стати першою вимогою молоді.

Щира і справжня мета і бажання молоді – мати роботу.  Але в Україні ринок праці вкрай зарегульований і обмежений. Так за Індексом Економічної Свободи, який щорічно складає Herritage Foundation, індекс свободи праці складає низькі 51.2 пункти, не дозволяє роботодавцю проводити гнучку політику найму та звільнень. Інтерес здібної молоді полягає саме у можливості швидко отримати роботу, а роботодавця – надати таку роботу, взяти молодого, амбітного працьовитого замість старого, який втратив бажання і можливість якісно працювати і задовольняти вимоги роботодавця. Замість вимоги надати перше робоче місце для молоді, що має забезпечити і проконтролювати держава, до вимоги економічної свободи. Перше призведе до відтоку капіталу і скорочення робочих місць, друге - підвищить інвестиційну привабливість країни, призведе до створення нових робочих місць, які в конкурентності та змагальності посяде молодь.

Дешеве і доступне житло для молоді постане не внаслідок державних кредитів і програм, так може постати лише корупція, а внаслідок зменшення регулювання банківського ринку кредитування, припинення інфляції як прихованого податку та як результат лібералізації ринку будівництва.

А якісне і доступне авто для молоді може бути від скасування мит і зборів, а не внаслідок підвищення мита на ввезення іноземних авто.

Безумовно, вища освіта в умовах економічної свободи не для всіх, так само як і виграш в конкурентній боротьбі на ринку праці, а житло й автомобіль матимуть ті, що знайдуть роботу. Але  чому здібна, талановита, амбітна та працьовита молодь має солідаризуватися з посередніми? Чому оманлива рівність несвободи важливіша за ринкову справедливість? Від відповідей на ці та інші питання залежить вихід за межі української порочної системи, припинення боротьби за «своє» та початок боротьби за справжні молодіжні інтереси.

Станіслав Зозуля

Facebook.com/zozulia