Кому при соціалізмі жити добре?

Економічна модель демократичного соціалізму. Частина І – державна власність. Страх повернення до тоталітарної системи інколи блокує позитивне сприйняття соціалістичної моделі економіки.

          Теперішній стан економічного устрою України неможливо характеризувати як капіталізм. Це більш схоже на феодалізм, бо фактично немає вільної конкуренції, а є цілі сфери високорентабельного бізнесу, які належать виключно олігархічним кланам. Ці клани не зацікавлені в розбудові внутрішнього ринку, і як наслідок маємо зростаючу бідність населення та шалене збагачення олігархічної верхівки. І якщо роздивитись програми лідерів передвиборчої гонки – важко знайти відповідь на те, де ці лідери будуть брати кошти на наступне «покращання» та «подолання руїн», що залишились від «попередників».

Сьогодні вся сфера електропостачання, газопостачання, водо забезпечення та каналізації віддана приватним підприємствам з закордонною юрисдикцією. Вони не зацікавлені в оновленні мереж та єдиною метою діяльності яких є викачування грошей з пересічних громадян. Тому і ростуть неконтрольовані державою комунальні тарифи, тане споживчий ринок завдяки зменшенню грошової маси у населення.

Здається з першого погляду ідея соціального світу - де соціальні програми здійснюються за рахунок держави, де процвітає приватний малий та середній бізнес, де суспільство керується демократичними принципами  свободи, рівності та солідарності - є утопічною. Але досвід європейських країн підтверджує реальність та ефективність економічної моделі, де держава живе не тільки за рахунок податків, а й за рахунок прибутку з високорентабельних державних підприємств.

Державна власність (це, перш за все, надра та енергетична сфера) є національним надбанням і повинна приносити прибуток громадянам країни у вигляді соціального пакету (безкоштовна медицина, освіта, пенсійне забезпечення). Тому основна теза соціалістичної програми - підприємства стратегічного значення, розподільчі та транзитні мережі повинні належати державі та комунальній власності. Націоналізація повинна буде проводитись на тих же умовах, на яких проводилась приватизація.

            Природні ресурси та корисні копалини повинні належати державі. Приватний сектор має долучатися на умовах оренди чи концесії до видобутку ресурсів. Залучення інвесторів у ці сектори має вестись на засадах випуску державних облігацій. Прибутки від зазначених секторів повинні бути направлені на реалізацію соціальних програм держави.

 Дуже важливо контролювати монопольну частку в галузі чи в виді послуг такого державно-приватного партнерства. Така частка не може бути підконтрольна одній особі або сім’ї більше ніж 20%.

            Для відповіді на питання «Куди йдемо всією країною?» необхідно запровадити загальнодержавні (відповідно галузеві та регіональні) програми економічного розвитку, базовані на тісному співробітництві держави та приватного капіталу. Тільки зазначивши економічно обґрунтовані пріоритети розвитку економіки ми зможемо добитись результатів.

            Приватизація за безцінь то є фактичне розкрадання державного майна. Потрібно законодавчо закріпити статус активів держави за стратегічними галузями та державними підприємствами, які неможливо приватизувати.

            Особливої уваги потребує керівництво державними підприємствами. Воно повинно здійснюватись кадрами з кадрового резерву держави за конкурсним принципом. Можливо, що поки резерв цей буде формуватися ( це може бути до 5 років) – запросити іноземних висококваліфікованих фахівців для керівництва державним майном.  Звіти про результати роботи державних підприємств мають бути публічними.

До державного управління повинні прийти прагматики-управлінці, які приймають світові демократичні принципи. Морально-прагматичний початок в основі менеджменту - це нова ідеологія управління державою, яку сповідують соціалісти.

 Тільки планомірні  надходження до державного бюджету перш за все з власних державних підприємств, а не тільки з податків та митниці,– дадуть можливість реального втілення соціальних програм.

Постає питання – у якої з політичних сил сьогоднішньої України є воля здійснити таку програму? Соціалістична партія України - це партія, за якою не стоять олігархи і яка не брала участь в управлінні країною в останні 5 років, яка має структурні підрозділи по всій країні і 21 річну історію боротьби за соціальні інтереси громадян. Ця партія не стане лобіювати інтереси певних кланів, обмежуючи вільну конкуренцію на ринку. Це партія, де до керівництва прийшли люди, які доказали своє вміння працювати, розуміють економічні і політичні процеси в світі і  яким «за державу прикро».