У Вінницькій області в дідуся по-злодійськи відібрали трьох онучок....

Повернувшись з аптеки, Володимир Поповський не застав удома внучок. У дворі діти сказали, що дівчаток посадили в машину тьотя, дядя і кудись повезли....

Повернувшись з аптеки, Володимир Поповський не застав удома внучок. У дворі діти сказали, що дівчаток посадили в машину тьотя, дядя і кудись повезли. Згодом чоловік дізнався, що внучок вивезли представники служби у справах дітей і міліції

 - Я бачив машину, яка виїжджала з нашого двору, коли повертався з аптеки, - каже 64-річний Володимир Поповський. – Але не знав, що в салоні у цей час знаходяться Катя, Альона й Оксана. Пізніше вони розповіли, що просили зупинити машину, бо побачили мене, але їх не стали слухати

"Добровільно ви б їх не віддали"

У міліції Володимиру Григоровичу сказали, що ніхто дітей не викрадав, їх відібрали у нього за рішенням суду. Чоловік одразу пішов до суду. Але там йому сказали, що такої справи не розглядали. Володимир Поповський написав заяву в прокуратуру про викрадення дітей. Потім ще раз звернувся до міліції. На цей раз його послали у службу у справах дітей.

- Ваших внуків відвезли у дитячий будинок, - сказала керівник служби у справах дітей Жмеринської міськради Наталія Церковна. – З вас зняте опікунство, тому діти тепер не ваші, а державні.

На запитання, чому внуків відібрали по-злодійськи, пані Церковна пояснила: «Добровільно ви б їх не віддали». Пенсіонер благав сказати, куди саме відвезли дівчаток, але чиновниця не відповіла, тільки повторювала, що тепер діти у кращих умовах.

Наступного дня увечері на мобільний сина пенсіонера, 26-річного Василя, подзвонили з невідомого номера. Хлопець одразу впізнав голос. Це була старшенька племінниця, 14-річна Оксанка. Дівчинка говорила пошепки. Сказала, що мобільні телефони у них відібрала тьотя. Подзвонити їй дала одна з дівчаток.

- Ми у Вінниці, - повідомила Оксанка. – Я запам’ятовувала, куди нас везли. Переїхали міст через річку. Потім піднялися вгору. Далі їхали вузенькою вуличкою і там на одному будинку я побачила табличку «Вулиця 1905 року». А тут, де ми зараз, написано «Притулок «Добро».

З самого ранку Володимир Григорович з сином вирушили до Вінниці. Діти із сльозами на очах міцно обійняли їх. Побачитися їм дозволили, але внучок не віддали.

- Ми до президента дійдемо, а дітей все одно повернемо, - каже Володимир. – Хоч Церковна каже, що ніколи вже мені їх не віддасть, хоч би я куди ходив, але ми це ще побачимо. Я їх з пелюшок виховував, разом з ними був у лікарні, коли хворіли, а мені тепер пояснюють, що вони не мої, а державні.

Четверту дитину народила в тюрмі

У Володимира Поповського життя склалося непросто. Більше тридцяти років відпрацював у локомотивному депо Жмеринського відділення залізниці. За праведні труди заробив тільки 2-кімнатну квартиру у «хрущовці».

П’ять років тому померла дружина Володимира. Одружувався з нею, коли в Тетяни вже була своя донька Наталія. Виховали її, видали заміж. Та молода жінка невдовзі після народження першої дитини залишила її, а сама подалася світ за очі. Згодом привела другу, потім третю дитину. А в 2006-му її позбавили материнських прав через те, що опинилася на п’ять років за гратами.

На час перебування Наталії у місцях позбавлення волі Володимир Григорович оформив опікунство над внучками. Рішення з цього приводу Жмеринська міськрада прийняла у березні 2008-го. Тільки з того часу держава почала виділяти кошти на утримання трьох дівчаток.

- До того ми годували й одягали їх за власні кошти, - каже він. – Тепер мені чиновники дорікають, що тримаюся, нібито не так за дітей, як за гроші, які дає держава.

Звідки вони знають, як нас звати?

З притулку «Добро» дівчаток перевезли у табір відпочинку під Вінницею. Дівчатка гралися разом з іншими дітками, не підозрюючи, що двоє незнайомих наближаються саме до них.

- Дядя й тьотя підійшли і почали називати нас по імені, - розповідала потім по телефону дідусеві Оксана. – А ми від того аж роти повідкривали. Думаємо, звідки вони знають, як нас звати?

Несподівані гості показали дівчаткам фотографії гарного будинку. Запитали, чи не хотіли б вони в ньому жити. На прощання сказали, що скоро приїдуть ще раз і вже тоді заберуть з собою. «А дідусь з нами поїде?» - запитала найменшенька.

- Дзвонять нам з табору і навперебій плачуть, - розповідає дядько дівчаток Василь. – Ледве заспокоїли дітей. Після того пішли в комісію у справах дітей, а нам там нічого не кажуть.

- У нас є кандидатура подружньої пари, які готові взяти під опіку сестричок, - каже керівник служби у справах дітей Жмеринської міськради Наталія Церковна. – Вони вже й навчання пройшли і сертифікат отримали. У Поповських нема умов для проживання дітей. У невеликій 2-кімнатній квартирі ще проживають дочка-інвалід і двоє синів.

Називають татом

- З відповіді прокуратури дізналися, що дітей забрали на підставі рішення комісії з питань захисту прав дитини виконкому Жмеринської міськради, - каже брат Володимира – Анатолій Поповський. – Але ж суд ще не позбавив маму дітей материнських прав. Без такого рішення комісія вчинила неправомірно. Фактично дітей викрали.

Володимир Григорович розуміє, що в його 64 роки повторно оформити опікунство йому не дозволять. А ось його син Василь має повне право претендувати на таку роль. Він уже почав збирати необхідні документи. Щоправда, у службі захисту дітей їх з батьком не пускають навіть на поріг.

- Ми прийшли дізнатися, які саме документи необхідні, а перед нами почепили табличку «Неприйомний день», - каже Василь.

У педколективі Жмеринської школи-інтернату, де раніше навчалися сестрички, шоковані тим, що їх відібрали у дідуся. Думку вчителів з цього приводу висловив директор школи Василь Дідковський:

- По закону, нібито правильно, бо хочуть поліпшити умови, але для чого руйнувати родинні зв’язки? Їх нічим не можна замінити. Та й дітей не запитали, чи хочуть вони до чужих людей. Виходячи з тих стосунків, які ми бачимо між дідусем і дівчатками, переконані, що їм не треба когось іншого.

Оксана Кукуть

керуючий партнер ТОВ «ЮК Право24»

- Діти особливо потребують дотримання прав на життя, свободу, захисту від жорсткого або принизливого поводження. Тому очевидно, що права дітей, як найбільш беззахисних громадян держави, перебувають під особливою охороною і наглядом. Зокрема, ст. 170 Сімейного кодексу передбачено, що у виняткових випадках, при безпосередній загрозі для життя або здоров'я дитини, орган опіки та піклування або прокурор мають право постановити рішення про негайне відібрання дитини від батьків. У такому випадку, прокурор у семиденний термін має звернутися до суду з позовом про позбавлення батьків чи одного з них батьківських прав або про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав. У законодавстві немає чіткого визначення поняття «безпосередня загроза для життя або здоров'я дитини», тому повноваження надавати оцінку обставинам належить органам опіки і піклування або прокурору. В цьому випадку, точка зору державного органу не співпадає з баченням цієї ситуації родичами дітей. Але право прийняття рішення про відібранням дітей до постановлення рішення суду є в органу опіки і піклування та прокурора, інше питання, наскільки об'єктивно надана оцінка обставинам, що стали підставою для прийняття такого рішення.

Юлія Короцінська (26)

психолог

- Ситуація дійсно неоднозначна: дідусь і справді в літах, а дядькові свою сім’ю будувати треба. Проте діти - це не меблі, які можна взяти і переставити в інший куток. За сім’єю мав бути прикріплений соціальний працівник, який повинен допомагати та підтримувати дорослих у вихованні дітей і тільки коли ситуація стає складною, спільно приймається рішення, оптимальне для дітей.

Подібна ситуація - серйозна психологічна травма для дівчаток. І у новій родині їм буде непросто адаптуватися.