- Миколо Петровичу, після складання повноважень голови Рівненської ОДА у 2005 році, Ви не дуже часто з'являлися на телеекранах і сторінках газет. Чим займалися цей час?
- Я взагалі не люблю зайвої публічності, не ставлю за мету часто з'являтися на телеекранах і на сторінках газет. Вважаю, що краще ніж слова, за людину скажуть її вчинки. Чим займався у цей проміжок часу? Працював першим заступником міністра регіонального розвитку і будівництва. Брав участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної регіональної політики і політики у сфері будівництва, архітектури та містобудування. За період роботи у Києві не забував про Рівне. Намагався допомогти всім рівнянам, які звертались до міністерства. З приходом нової коаліції пішов у відставку, були пропозиції працювати в Києві, але я відмовився. Вирішив повернутися до рідного міста. Маючи досвід управлінської та господарської діяльності, вважаю, що зможу принести користь Рівному на шляху його розбудови та розвитку.
- У нас уже здавна так ведеться, що керівник після складання повноважень автоматично стає об'єктом критики своїх правонаступників. Ця доля не оминула й Вас у 2005 році…
- Ще мій прадід говорив: "Він на тебе каменем, ти на нього хлібом". Щоправда, в наш час дотримуватися цього дідівського принципу досить важко. Є Бог на небі, люди на цій землі і час, який усе розставить на свої місця. Так, після моєї відставки з посади голови РОДА у 2005 році, очільники області затято шукали недоліки в роботі, мою діяльність перевіряли різні структури, шукали порушення, компромат. Але всі зачіпки не знайшли жодного підтвердження. Можливо, за період мого губернаторства й були якісь недоліки у роботі. Але ж згадаймо важкі 90-і роки! Ми робили помилки, бо працювали. І зберегли область від соціально-економічного колапсу. У 1997 році, коли я очолив ОДА, заборгованість із заробітної плати становила понад 30 мільйонів гривень, з пенсій — більше 50-ти. Але попри все, у 2005 році, на момент приходу нового голови облдержадміністрації, ми передали йому область з багатьма вирішеними проблемами: провели місту воду, замінили 70 км теплотрас магістральних трубопроводів, збудували сірникову та ювелірну фабрики, звели немало дамб, вперше забезпечили транспортним сполученням усі великі населені пункти області. А наскільки важливою для сільських мешканців була газифікація їхніх населених пунктів.
- Подейкують, що Ви - власник іспанських заводів і італійських фабрик.
- Я вже неодноразово заявляв, що готовий переписати "свої" заводи і фабрики на того, хто мені їх хоча б покаже і пред'явить документи на моє право власності на них. Я взагалі ніколи не був ні в Іспанії, ні в Італії. І не маю там нічого — ні будинків, ні фабрик. Це все вигадки.
- Ви були першим керманичем області, який забезпечив рівнян цілодобовим водопостачанням. А між тим, багато хто сьогодні, зокрема, і ті, хто прагнуть обійняти посаду голови міста, приписують собі цей справді вагомий здобуток.
- Завдання забезпечити Рівне цілодобовим постачанням води я поставив з перших днів роботи на посаді голови РОДА. Коштів для вирішення проблем постачання води не було ні в обласному, ні в державному бюджеті. Та все ж , подолає шлях той, хто йде. Для будівництва водогону довелося використати труби недіючої каналізації від Квасилова до Рівного. Водогін ми проводили із Новомильська, де окремі ділянки будівництва були фактично неприступні через значну заболоченість. Але, очевидно, сам Господь Бог почув наші благання, змилостивився і послав на нашу область сильний мороз. Через болото змогла пройти важка техніка. І, що не менш дивно, як тільки ми успішно впоралися із земляними роботами на цій ділянці, температура повітря різко підвищилася і болота знову стали неприступними. Треба віддати належне Івану Шапрану, тоді він був моїм заступником, і Катерині Варницькій, колишньому начальнику управління житлово-комунального господарства. Вони в чоботах і фуфайках у тридцятиградусний мороз працювали на Новомильському водогоні. Тоді нестерпно було знаходитися на вулиці, а люди працювали цілий день і в декілька змін. У Воскодавах Гощанського району ми побудували греблю, водосховище на 40 тисяч кубометрів води. Коли з'явилися технічні можливості подавати воду цілодобово, з'ясувалося, що міські мережі до цього не готові, довелося переробляти і їх. Перший рік вода в оселях рівнян була цілодобово. А що маємо нині? За кілька років тарифи на водопостачання збільшувалися в п'ять разів! Лише за останній рік вони зросли утричі. А гаряча вода цього літа була лише кілька днів на серпневі свята.
- Я вважаю, що цілорічна і цілодобова подача води – це не розкіш для рівнян, а життєва необхідність. І надавати цю послугу потрібно за реальною ціною, а не прикривати свої недопрацювання за рахунок мешканців міста.
- Що ще вдалося зробити Вам за вісім років керівництва областю?
- Люди пам'ятають, який складний час був наприкінці 90-х років. Та все ж область розвивалася досить пристойними темпами, навіть у порівнянні із промислово-розвинутими регіонами нашої країни. Як результат — введення у 1999 році першої технологічної лінії Рівненської сірникової фабрики, ювелірної фабрики ДП "Укрбурштин" , реалізовано інноваційний проект впровадження енергозберігаючої технології з випуску декоративних нетканих матеріалів для меблевої та автомобілебудівної промисловості на ВАТ "Рівненська фабрика нетканих матеріалів"
- Не залишалась поза увагою соціальна сфера. Ми зберегли на Рівненщині систему якісної освіти. Наші школярі і досі радують нас перемогами на всеукраїнських та міжнародних олімпіадах. Гордістю області є Національний університет "Острозька академія", який нині є одним із найпрестижніших навчальних закладів України. Спільними зусиллями всієї області побудували академічне містечко для викладачів та професорів університету.
- Для лікування та реабілітації інвалідів Великої Вітчизняної війни ми створили найкращий в Україні обласний госпіталь в селищі Клевані Рівненського району. Я спілкувався з літніми людьми, ветеранами, яким вдалося побувати у центрі реабілітації за кордоном, — вони стверджують, що умов і обслуговування такого рівня, як у котеджному містечку Клеванського госпіталю, там не бачили.
- За період мого керівництва областю реконструйовано лапароскопічне, хірургічне відділення обласної лікарні, опіковий центр, реабілітаційний центр для інвалідів у селі Олександрія.
- Все це ми робили для рівнян. За вісім років роботи найголовніше те, що мені не соромно дивитись в очі моїм землякам. Для мене це найкращий показник ефективності роботи обласної адміністрації.
- Ви вирішили балотуватися на посаду міського голови. За вирішення яких першочергових проблем Рівного взялися б, очоливши місто?
- Ми всі хочемо бачити Рівне європейським містом. Як на мене, Європа починається в дворах наших будинків, в під'їздах багатоповерхівок. Майдани, вулиці, двори – це обличчя нашого міста. А обличчя повинно бути доглянутим і чистим. Я маю чітке бачення ефективної стратегії розвитку комунального господарства, інфраструктури, освіти, культури, системи медичного обслуговування рівнян.
- Проблем наразі є багато і дуже тяжко визначати яка із них першочергова. Адже у кожного рівнянина є власне бачення масштабності тієї чи іншої проблеми, починаючи від вивезення сміття і завершуючи генеральним планом розвитку Рівного.
- Люди втомилися від корупції. Тисячі рівнян стикалися із проблемою хабарництва, коли зверталися в держустанови за видачею тих чи інших дозволів, довідок, ліцензій. Залізобетонні будинки, термін експлуатації яких становить 20-30 років – головний біль міста, так звані "хрущовки" потребують реконструкції та проведення капітальних ремонтів. Не обійтися й без комплексної програми будівництва об'єктів соціальної, культурної сфери, благоустрою міста. Потребує вирішення проблема стану доріг. Окрім ремонту і реконструкції дорожнього покриття, необхідно зробити транспортні розв'язки в місцях найінтенсивнішого руху автомобілів, побудувати кільцеву дорогу довкола Рівного.
- Дуже мало уваги нині приділяється гуманітарній сфері. Зокрема, катастрофічно мало закладів для дозвілля школярів та молоді. Коли я працював головою РОДА, ми з міським головою Віктором Чайкою планували у Рівному створити спортивні секції всіх олімпійських видів спорту, забезпечити належними матеріальними умовами тренерів та спортсменів.
- До речі, Ви певний час працювали пліч-о-пліч із колишнім мером міста Віктором Чайкою. Як складалася Ваша співпраця?
- Окрім ділової співпраці, ми товаришували з Віктором Анатолійовичем. До останнього дня його життя ми підтримували контакт, зустрічалися при нагоді. В процесі співпраці у нас не виникало жодних конфліктів, завжди знаходили шляхи вирішення проблем.
- На Вашу думку, яка основна складова характеру керівника міста має бути домінуючою: господарник чи аналітик?
- Багато моїх опонентів, прикриваючись модним словом "господарник", не задумуються над тим, що воно має набагато глибший зміст, ніж двірник чи завгосп. Я вважаю, що неможливо бути справжнім господарником без досвіду управлінської роботи та аналітичного мислення. Кожен повинен професійно займатися тим, що вміє робити. Місто – це великий багатогранний і багатофункціональний механізм. І мало бути лише господарником чи аналітиком, щоб ефективно управляти цим механізмом. Потрібно бути організатором, здатним об'єднати різнопланові структури в єдине ціле. Міський голова це – і завгосп, і господар, і організатор, і аналітик, і патріот і ще, і ще багато ким він має бути, багато чого знати, а головне – він повинен менше говорити, а більше робити.
Розмовляв Василь Іванчук