Не багатим, не бідним. Вам!

Малий і середній бізнес чекає на позитивні зміни

Кажуть, що податки це та ціна, яку ми платимо за можливість жити цивілізовано. Якщо це дійсно так, то наш малий і середній бізнес сплачує надто дорого і в результаті не отримує обіцяних благ. Адже підприємець сьогодні працює в умовах, які, м’яко кажучи, не можна назвати цивілізованими. Держава вперто робить ставку на крупний бізнес, а малих та середніх підприємців розглядає лише як «дійну корову» для наповнення бюджету. Простий приклад – у нас в країні 135 податкових зборів. Крім українців та румун ніхто в світі більше не додумався вигадати стільки податкових платежів. За оцінками Doing Business ми займаємо 152 місце з 183-х країн за показниками легкості ведення бізнесу. При цьому за рівнем оподаткування маємо «почесне» 181 місце а за зручністю дозвільної системи – 180-те. Україна – рекордсмен по концентрації ресурсів в руках кількох родин. Сукупні активи 100 найбагатших українців становлять $ 83 млрд, що дорівнює 61% ВВП країни. Олігархи здатні впливати на політиків і приймати закони виключно «під себе». Тоді як малий та середній бізнес нікому захистити. Його вклад наш ВВП не більше 15%, а в Європі цей показник сягає 70%.

Настав час створити в парламенті потужну групу депутатів, які відстоюватимуть інтереси підприємців. Причому більше шансів створити таку групу в депутатів-мажоритарників. Вони традиційно знаходяться ближче до людей і далеко не всі з них залежні від олігархічних груп. Але щоб їх робота у Верховній Раді принесла свої позитивні плоди, вже сьогодні потрібен чіткий план дій. І не на рівні загальних фраз та обіцянок щастя для всіх, а розписаний буквально по кожному кроку. Пропоную невелику чернетку такого плану у формі семи кроків назустріч малому та середньому бізнесу.

Крок перший – менше тиску, більше ефективності. Ми маємо 86 державних органів які постійно контролюють та перевіряють роботу підприємців. Створені такі умови, щоб кожен відчував себе злочинцем, щоб було вигідніше заплатити хабара, ніж пройти перевірку. Всі – від санстанції до податкової – зацікавлені не в дотриманні якихось правил (їх апріорі неможливо дотримуватись), а у викачуванні грошей з підприємця. Потрібна  термінова зміна багатьох застарілих норм, які не дають бізнесу нормально працювати. Слід радикально скоротити кількість контролюючих структур до 3-4-х. А в час, поки триватимуть ці реформи, взагалі запровадити річний мораторій на перевірки малого та середнього бізнесу.

Крок другий – припинення свавілля на митниці. Новий митний кодекс так і не вирішив головної проблеми, яка турбує підприємців. Нечіткі методи формування митної вартості товарів дають широкий простір для свавілля працівників митниці. Митники завжди раді «відкоригувати» цифри у бік збільшення і цим фактично присвоюють право встановлювати вартість товару на свій розсуд. І справа тут не тільки в кодексі. Потрібна масштабна реформа самої структури державної митної служби. Можна написати ідеальний закон, але він просто не буде виконуватися. Адже держава ставить минтиці невластиве їй завдання – наповнювати бюджет за всяку ціну. Тоді як вона повинна просто слідкувати за дотриманням правил міжнародної торгівлі.

Крок третій – зменшення розміру єдиного соціального внеску. Сьогодні мінімальний єдиний соціальний внесок 34,7% . Це на 4-5% більше ніж в деяких сусідніх країнах. А світовий досвід показує, що податкове навантаження на зарплати більше 30% завжди веде її в тінь. Крім того, єдиний соціальний внесок зовсім не дає підприємцям ніякий соціальних гарантій. Відпустка, лікарняний та отримання пенсії в перспективі - для представника малого та середнього бізнесу це справжня проблема. Тому на сьогодні оптимальним вважаю зниження показника цього збору до 18%.

Крок четвертий – підтримка українського товаровиробника. В Україні величезний потенціал, особливо в сфері сільського господарства. Але часто те що ми зуміли виростити, не можемо зберегти та вигідно продати. Дійшло до того, що масово закупаємо за кордоном ті товари, яких вдосталь і в Україні. З Туреччини, Китаю, Польщі до нас везуть помідори, огірки, цибулю, картоплю і навіть яблука. Ми можемо годувати світ, але поки що світ годує нас. Пропоную обмежити імпорт тих товарів, які може виростити і продати наш виробник.

Крок п’ятий – стимулювання виробництва шляхом податкових пільг. Люди, які ризикнули та відкрили власне виробництво вправі очікувати на підтримку з боку держави. Такою підтримкою може бути нульова ставка податку на прибуток та 50% від базової ставки при сплаті ПДВ. Ці пільги мають діяти до 5 років поки підприємець остаточно не стане на ноги.

Крок шостий – дієва система кредитування малого і середнього бізнесу. Діючі кредитні ставки в 25-30%, які пропонують комерційні банки, для багатьох підприємців просто непідйомні. Державна система мікрокредитування фактично не працює, оскільки в бюджет кілька років поспіль не закладаються відповідні кошти. Завдання депутатської групи, яка захищатиме інтереси малого і середнього бізнесу, якраз є в тому, щоб домогтися фінансування в повній мірі цього проекту. Крім того, важливо добитися зниження кредитних ставок до рівня хоча б 5%.

Крок сьомий – створення нормальних побутових умов для роботи підприємців. Не секрет, що люди, які торгують на ринках платять спеціальну плату за місце. Теоретично вона йде на облаштування торгових точок та створення комфортних умов для торгівлі. Насправді бачимо іншу картину – напіврозвалені торгові ряди, протікаючи дахи, купи сміття. Вирішення цих проблем теж лягає на плечі підприємців, адже ніхто їм не гарантує нормальних умов праці. Вважаю сьогодні на часі розробка спеціального механізму контролю за використанням коштів, які підприємці сплачують адміністрації ринків.

Така програма дій – це мінімум, який повинна зробити держава для малого і середнього бізнесу. Про деякі речі наші політики часто згадують у своїх передвиборчих програмах, але одразу після виборів забувають про свої обіцянки. Причина проста – ставленикам олігархів не потрібен розвиток приватної ініціативи та конкуренції. Їх мета – монополія та поділ ресурсів між кількома великими кланами. До такої влади у підприємців, звичайно, довіри бути не може. Як результат – тінізація економіки та намагання уникнути сплати податків. Та й як діяти їм інакше, якщо гроші сплачені ними до бюджету перерозподіляються вкрай непрозоро. І залишається тільки гадати в чию кишеню вони підуть цього разу. Тобто проблема не тільки в тому як і скільки збирають податків, але й в тому як і на які цілі витрачають зібрані кошти. І поки ми не розрубаємо цей «гордієв вузол» і далі ходитимемо по зачарованому колу.

Між тим підтримка малого та середнього бізнесу – це шлях до формування сильного середнього класу, який якраз зацікавлений у чесній сплаті податків. Середній клас завжди був найбільш законослухняним прошарком суспільства. Одночасно він, отримавши стимул для розвитку, з часом стає найменш залежним від держави і є гарантом демократії та процвітання в країні.

Але перший крок до змін – це представництво малих і середніх підприємців в парламенті. За більше ніж двадцятирічну історію незалежної України, малий та середній бізнес так і не зміг реально впливати на прийняття законів. Як тут не згадати Німеччину, де жоден законопроект, який впливає на економіку, не може бути прийнятий без обговорення в Торгівельно-промисловій палаті, куди входять і малі та середні підприємці. Нам до цього ще далеко. Але починати з чогось треба. Впевнений, що жовтневі парламентські вибори зрушать проблему з мертвої точки. Ми отримаємо нову Верховну Раду та справжніх представників малого і середнього бізнесу серед депутатів. А від цього до реалізації пакету запропонованих мною економічних реформ лише один крок.