Концепція політичної реклами стара як світ. Спочатку виборцю пропонують повернутися у «сіре» та «депресивне» «помаранчеве» чи у будь-яке інше минуле: «економічна криза», «паніка», «політичні чвари» - розповідають з телевізора, а потім, як панацею, пропонують того/тих, хто в чергове спробує врятувати країну, подолати депресію, перемогти морок, знищити зло, відкрити нові горизонти, зробити всіх заможними і так далі. Як показує українська практика, перелік не надто якісної локшини, яку намагаються навішати на вуха виборців, не є вичерпним. На обіцянки та яскраві ретроспективи українські політики завжди щедрі, от тільки коли доходить до справи, то яскравість пропонованих барв згасає і залишається лише сіра фарба для політичної реклами опонентів на майбутніх виборах.
Так би мовити, ідейна лінія усіх політичних реклам в Україні одна: ми хороші – всі інші «козли», «ми працюємо – вони грабують», «ми виводимо Україну з кризи – вони нищать економіку», «ми розумні – вони ідіоти» і так далі.
Психологами доведено, що люди краще сприймають негатив ніж позитив, саме тому нам і показують постійно те, як у нас все погано, а потім пропонують свою партію чи свого кандидата, який виглядає героєм-рятівником на фоні сірих реалій. Ця реклама добре працювала б, якби її не крутили з року в рік, змінюючи тільки обличчя «рятівників».