Михальчишин уникає дебатів із Снєгирьовим

Телеглядачі та виборці, які живуть на території Личаківського виборчого округу так і не дочекалися дебатів у прямому телеефірі між двома кандидатами, які декларують свою приналежність до націоналістич

Телеглядачі та виборці, які живуть на території Личаківського виборчого округу так і не дочекалися дебатів у прямому телеефірі між двома кандидатами, які декларують свою приналежність до націоналістичних сил — одним з чільних діячів львівської «Свободи» Юрієм Михальчишиним та його колишнім однопартійцем, а тепер керівником громадської ініціативи «Права справа», луганчанином Дмитром Снєгирьовим. Власне останній викликав свого опонента на теледебати, однак вперше за історію ЛОДТРК Ю. Михальчишин не з’явився на програму. Про це детальніше в інтерв’ю з Дмитром Снєгирьовим.

— Пане Дмитре, під час своєї останньої прес-конференції Ви викликали Юрія Михальчишина на прямі теледебати. Чи вдалось Вам вийти ефір із своїм опонентом?

— Я не вперше викликаю Юрія Михальчишина на теледебати. Наприклад, цього року, в лютому, мене було запрошено на одеський телеканал АТВ, який належить такому собі панові Маркову. Покликали й Михальчишина, який останньої миті відмовився від участі в ефірі, коли дізнався про мою участь у ньому. Вдруге — того року, напередодні 9 травня, на телеканал ZIK — знову Михальчишин відповів відмовою. І вже під час передвиборної кампанії я неодноразово його запрошував на теледебати — чотири офіційні запрошення через ЗМІ не отримали свого підтвердження. Ба більше, з боку Ю. Михальчишина були спроби тиску на мене: ми зафіксували факти зовнішнього спостереження, було три випадки, коли на мене здійснювали безпосередній фізичний вплив, зокрема в будинку, де я живу, і на території телекомпанії ZIK. Однак на мене фізичний тиск не впливає.

— Чи маєте Ви особисто для себе пояснення, чому Юрій Михальчишин уникає прямого ефіру з Вами?

— Якщо в ефірі з Б. Дубневичем він позиціонував себе як ідеологічний супротивник, то тут мав би бути етер між представниками одного ідеологічного напряму: з мого боку — традиційного націоналізму, який зародився на Слобожанщині і яскравим представником якого був Микола Міхновський, та паном Михальчишиним — представником соціал-націоналістичної ідеології, такого ідеологічного збочення, яке не має жодного стосунку до українського націоналізму. Коли людині нема що відповідати, він уникатиме діалогу та запитань. Я хотів розвіяти міф, що Юрій Михальчишин є кришталево чистою людиною, яка не бере участі в корупційних скандалах, пов’язаних з діяльністю депутатського корпусу ВО «Свобода». Людина, яка є заступником голови фракції у ЛМР, несе персональну відповідальність за будь-яке голосування, що відбувається у міськраді, тим паче, що ця політична сила має там більшість. Наприклад, хотів нагадати про приватизацію аптекоуправління на вулиці Городоцькій, «Гранд-готелю», гуртожитку Львівського національного університету імені Івана Франка, який розташований на вулиці Стецька, 3, яким керує його мама і який фактично є приватним готелем, той самий перерозподіл міських маршрутів, вивіз сміття — за все це несе персональну відповідальність Юрій Михальчишин. Третє — чи мав пан Михальчишин моральне право висувати свою персону кандидатом у народні депутати, адже його дід був високопоставленим співробітником Львівського обкому КПРС, його батько є громадянином Словенії. Тобто його виховували у традиціях, далеких від українського націоналізму. До речі, його дід отримав квартиру на вулиці Князя Романа, і пан Михальчишин забув вказати її в декларації, мотивуючи це переслідуваннями з боку опонентів. Якщо батько поставив на одні шальки поліпшення матеріальних умов та українське громадянство, то у відповідних умовах виховувався і Юрій Михальчишин. До речі, питання родинних зв’язків порушив не я, його розпочав мій опонент, коли розклеїв у Львові листівки про те, що дід Д. Добродомова є енкаведистом. Однак річ у тому, що дід Добродомова не бачив свого внука, бо помер чи загинув до його народження, а дід Ю. Михальчишина таки займався вихованням Юрія. Це стало бумерангом, який вдарив по Михальчишину.

— Зараз «Свобода» стала найпотужнішою націоналістичною партією. За рахунок чого це сталося?

— Вона нею не стала — її такою зробили. Є така фраза «Якщо зірки запалюють, то це комусь потрібно». Отже, комусь треба, щоб «Свобода» монополізувала націоналістичну ідеологію і своїми діями дискредитувала її. Націоналізм — це ідеологія любові до свого. Тому націоналізм не може викликати огиду в жителів сходу чи півдня України, якщо це нормальний, дієвий націоналізм, який захищає рідну культуру, мову. Натомість заяви лідерів сучасної «Свободи» тільки викликають огиду, як, наприклад, колишньої членкині КПРС Ірини Фаріон, або ж заяви Юрія Михальчишина про поділ України на три сорти, людини, яка кровно пов’язана з колишньою партноменклатурою. Щодо Олега Тягнибока — його біографія написана на коліні співробітниками спецслужб, вона не відповідає фактам, вони підтасовані. Коли почали перевіряти їх, то зіткнулися із тим, що більшість фактів не відповідає дійсності. Зроблено фантом, накачано його грошима, щоб уникнути соціального вибуху на Західній Україні та скомпрометувати ідею націоналізму. Низку кримінальних справ проти лідерів націоналістичних організацій замовлено самими лідерами «Свободи». Наприклад, кримінальні справи проти «васильківських терористів». Це «Патріот України». Очільника Київської обласної організації ВО «Свобода» Ханенка на момент затримання «терористів» бачать в автівці СБУ. Він, між іншим, був у КПРС, він збудував вісім храмів УПЦ Московського патріархату. Наприклад, керівник Вінницької обласної організації пан Фурман — онук другого секретаря Вінницького обкому КПРС, людини, яка підписувала розстрільні списки українців. Чи пан Бенюк — його поява у списку «Свободи» для мене є загадкою. Він своїми ролями штучних, недолугих українців принижує українців. Більше того, він бере участь у харківському співочому фестивалі, де виходить на сцену з одіозним головою Харківської ОДА Михайлом Добкіним, і це не викликає жодних пересторог з боку «свободівців». Свого часу я примусив Колесніченка підтвердити, що, коли «Свобода» пікетувала скандальну виставку «Волинська різанина», то там було замовні і пікетування, і затримання активістів «Свободи». В. Колесніченко телефонував міліціонерам, щоб вони випустили Мірошніченка та Мохника з буцегарні.

А що діється у Львові? Львівський хлібзавод №5, івано-франківське родовище кам’яної солі віддано російським підприємцям. Цікаво, чому місцеві ради, в яких більшість належить «Свободі», блокують питання розробки родовищ сланцевого газу? Адже це питання стратегічне. Чому людина, яка офіційно виступає за диверсифікацію енергопостачання, водночас блокує цей процес?

Також заблоковано мій судовий позов про незаконність указу про скасування надання Степанові Бандері звання «Героя України». Це питання затягнуто юристами ВО «Свободи», і саме це стало однією з причин мого виходу з лав цієї партії.

Розмовляв Іван Швидкий