«Згориспущена» адвокатура.

Чому українські адвокати залишились байдужими до створення Національної асоціації адвокатів України ?

В той час , коли в Україні добігають кінця виборчі перегони 2012 року, практично без уваги ЗМІ залишилися «бойові дії» навколо створення Національної асоціації адвокатів України.

Автори  нового Закону  «Про адвокатуру та адвокатську діяльність », можливо переслідуючи добру мету створити незалежний інститут адвокатури, «спустили згори до низу »  свою модель цього дійсно важливого конституційного інституту держави. Але як завжди, не порадившись з «широким загалом». От і вийшло –  як вийшло.

Ще не проведено установчі конференції регіональних ( обласних та містах Києві та Севастополі) адвокатур, як розгорнулася запекла боротьба за посади в органах Національної Асоціації адвокатів України, а отже за контроль над адвокатурою .

Голову ВККА Володимира Висоцького, деякі регіональні «лідери»,  вже звинуватили в «зриві» Установчого  з’їзду адвокатів України, оскільки він виступив з нищівною критикою організаторів установчих конференцій в Харківському, Київському обласному , Закарпатському та Донецькому регіонах, які обмежили в конференціях участь місцевих адвокатів .

Так, далеко не зразково пройшла установча конференція і в місті Києві, в якій взяло участь близько однієї  тисячі адвокатів з п’яти тисяч адвокатів, що отримали свідоцтва в столиці. Можливо київські адвокати вже не вірять в демократію або звикли вирішувати свої проблеми самотужки та не хочуть витрачати час на громадську діяльність, а можливо організація повідомлення про конференцію була не найвищому рівні. Та і з голосуванням в Києві не було все добре, оскільки не було створено мандатної комісії, а тому повноваження делегатів установчої конференції підтверджені не були.

Врешті решт, головним недоліком «згориспущеної» моделі адвокатури і є власне найвищий  орган адвокатури - З’ізд адвокатів України . Згідно закону, саме З’їзд адвокатів України, в якому беруть участь делегати від регіональних адвокатур,  створює Раду адвокатів України, затверджує Статут Національної асоціації адвокатів України, положення про комісії  та призначає трьох членів Вищої Ради Юстиції. Але якщо при проведені регіональних конференцій виникли організаційні проблеми, то проведення з’їзду опинилося взагалі під загрозою, бо відсутність делегатів хоча б з одного регіону робить його не репрезентативним.

Достатньо було б створити Раду Адвокатів України, яка б складалася з голів регіональних рад адвокатів. Таким чином не потрібно було встановлювати квоти, обирати делегатів і врешті решт не витрачати кошти на оренду залів тощо. Адже цей закон не дає відповіді на головне питання – де джерело фінансування адвокатської незалежності. Внески та плати встановленні законом є економічно необґрунтованими, а фінансування діяльності адвокатури до останнього часу фактично здійснювалося державним бюджетом. 

Тож знову треба виправляти помилки «кнопкодавів».

Член Ради Адвокатів міста Києва, Андрій Мамалига