Партія Регіонів перемогла на цих виборах задовго до їх початку – 17 лист. 2011 р

Саме тоді вступив у силу новий закон про вибори, за яким депутатів наступного разу мають обирати вже за пропорційно-мажоритарною системою. Не треба бути математиком,щоб зрозуміти до чого це призводить

Справа в тому, що раніше, за часів пропорційної системи, кожний голос враховувався. В ідеалі, звичайно, але не на практиці. Однак, тим не менше якісь – припустимо – 5 відсотків фанатів опозиції десь на «Дикому Сході» України віддавали свій голос за опозиційні сили, і він враховувався. Сьогодні він теж враховується, але наполовину. Ні для кого не таємниця, що опозиція в східних областях не отримує більшості, а тому неодмінно по мажоритарці там пройде ПР.

Припустимо людина на Донеччині голосує за кандидата-опозиціонера, однак він набирає умовні 20% і не проходить до парламенту, тому що регіонал набирає 40%. Тепер людина на Заході, на Волині, голосує за регіонала, який набирає 20%, а опозиціонер – 40%. Проходить кандидат від опозиції. Здається, що результати в цілому рівні. Однак, якщо ми подивимось на демографічну карту України, то побачимо, що східні області є більш населеними, а тому 20 відсотків у Волинській області та 20 відсотків на Донеччині це зовсім різні цифри. На Волині – це трохи більше 100 тис. осіб, а на Донеччині більше 800 тис. осіб. Тобто, таким чином, голоси цих 800 тис. осіб, що підтримують опозицію, принесли підтримку партії лише у голосуванні по багатомандатному округу (у виборах 225 депутатів) – тобто лише наполовину.

В залежності від кількості населення ЦИК ще навесні нарізав області на виборчі округи наступним чином: Крим – 10 округів, у Вінницькій області – 8 округів, Волинській – 5, Дніпропетровській – 17, Донецькій – 21, Житомирській – 6, Закарпатській – 6, Запорізькій – 9, Івано-Франківській – 7, Київській – 9, Кіровоградській – 5, Луганській – 11, Львівській – 12, Миколаївській – 6, Одеській – 11, Полтавській – 8, Рівненській – 5, Сумській – 6, Тернопільській – 5, Харківській – 14, Херсонській – 5, Хмельницькій – 7 , Черкаській – 7, Чернівецькій – 4, Чернігівській – 6, у місті Києві – 13, Севастополі – 2.

Тобто очевидним є, що в областях, які традиційно (за власним бажанням чи через активне застосування адмінресурсу) є провладними, кількість округів є більшою. До провладних регіонів ми умовно відносимо Схід та Південь України, а саме: Луганську, Донецьку, Запорізьку, Херсонську, Миколаївську, Одеську, Дніпропетровську та Харківську області та Крим із Севастополем. Тобто, це вже 106 кандидатів по мажоритарці, як мінімум. Здавалось би, залишається ще 119 місць, які може взяти опозиція, однак не все так добре.

Мажоритарна виборча система виправдовує себе в умовах двопартійної політичної системи, як, наприклад, в Сполучених Штатах, де дві політичні сили є балансуючими. До речі, вибори в сенат у них відбуваються таким чином, що кожний штат, незалежно від кількості населення, має два місця.

Що стосується Українських реалій, то ми бачимо, що та «більш-менш двопартійність», яка в нас була у 2004 році, перетворилася на багатопартійність, при чому провладна партія залишилась відносно єдиною, в той час як опозиція зовсім переформувалася та не є вже сьогодні єдиною політичною силою. В таких умовах мажоритарна виборча система є перевагою провладної партії. Наприклад, в окрузі №66 кандидат від ПР переміг із 25% голосів, в той час як кандидат від Батьківщини набрав 22%, а ударівець – 4,5%. Тобто мажоритарка в умовах багатопартійності, м’яко кажучи, не є об’єктивним показником вибору громадян.

Тепер повернемося в далекий 2011 рік, та подивимось, як проходило голосування за новий закон про вибори. Закон було прийнято 404 голосами «за». Цікаво, що автором став в минулому НУНСівець, сьогодні член Фронту Змін (ОО Батьківщини). Проголосували за законопроект майже всі, причому регіонали та комуністи – майже в повному складі.  Невідомо, що собі думала роз’єднана опозиція, голосуючи за цей закон. Потім з’явилась оновлена партія Кличка, яка швидкими темпами набрала рейтинг. Регіонам залишалося лише не заважати популяризації нових партій та безпартійних кандидатів в усіх регіонах країни, окрім власних – Сходу та Півдня, де всі зусилля вони направили на покращення рейтингу власних кандидатів шляхом різного роду локальних передвиборчих покращень і дарунків та, знов-таки, адмінресурсу.

Саме введення пропорційно-мажоритарної системи забезпечило ПР більшість місць в парламенті. Через нерівномірність розміщення населення на території України та відповідно більшу кількість одномандатних виборчих округів у провладних регіонах, де ПР гарантовано отримують відносну більшість голосів, введення мажоритарки мало для ПР вирішальне значення. Інакше, як ще можна пояснити вже існуючий на сьогодні той факт, що одна партія, яка у голосуванні по багатомандатному окрузі отримала на 5% більше голосів, ніж опозиція, а по мажоритарці - майже в три рази більше!

Будь-яка стратегічно мисляча людина ще задовго до виборів могла розрахувати приблизну кількість переможців від ПР по одномандатних округах. Мій примітивний вищезгаданий  розрахунок показав, що ПР, як мінімум, мала отримати 106 місць в парламенті по мажоритарці, однак сьогодні ми вже бачимо, що цифра є трохи більшою і складає 118. Та мабуть ніхто з опозиції навіть не намагався передбачити результат виборів по мажоритарці, коли приймався новий закон про вибори.

Що нам залишається робити зараз? Та нічого. Лише пильно дивитися за тим, щоб нова Верховна Рада не прийняла такий закон про вибори, в якому всі 450 депутатів будуть обиратися за мажоритарною системою. А, якщо таке раптом трапиться, то на потрібно буде вказати опозиції на наслідки таких змін у виборчому законодавстві та на її (опозиції) перспективи на наступних виборах. 

Update від 31.10.2012: мажоритарщиків від Регіонів проходить до парламенту 114 осіб