Нехай живе українська мова

Державному статусу української мови 23 роки.

28 жовтня 1989 року ВР УРСР ухвалила Закон про державний статус української мови, що став першим вагомим здобутком національно-демократичних сил в Україні ще до розпаду СРСР. А 28 жовтня 2012 року цій події виповниться 23 роки. Українська мова пройшла довгий і важкий шлях боротьби , доки офіційно отримала статус державної.

Як, думаю, знає кожен, першою українською державою була Київська Русь. Вже в часи її існування відбувалося становлення літературної української мови і зближення її з народною(розмовною) мовою українців. За історичними свідченнями, писемність та церковнослов'янську(старослов'янську) мову, на яку спочатку перекладалися, а пізніше й писалися церковні тексти, принесли до нас болгари за походження Кирило та Мефодій у IX ст.  Саме з цієї події й починається становлення літературної української мови. Розмовною ж мовою на період IX-XI ст. залишалася так звана протоукраїнська. В період наступних кількох століть відбувалося взаємопроникнення церковної і розмовної мов одна в одну, внаслідок чого церковна та писемна  мова стала зрозумілішою, а розмовна окультурилася.

З того часу і розпочалася боротьба української літературної мови за своє існування: спочатку всередині держави вона утверджувалася у народі, потім вела нерівне протистояння з іншими народами, зазнавала утисків і заборон. Відомо досить багато фактів, що свідчать про утиски української мови з боку сусідніх та пануючих держав. Історії відомі перші офіційні заборони щодо неї у XVII ст. :

 1622р. — наказ царя Михайла з подання Московського патріарха Філарета спалити в державі всі примірники надрукованого в Україні «Учительного Євангелія» Кирила Ставровецького.

1696р. — ухвала польського сейму про запровадження польської мови в судах і установах Правобережної України.

1690р. — засудження й анафема Собору РПЦ на «кіевскія новыя книги» П. Могили, К. Ставровецького, С. Полоцького, Л. Барановича, А. Радзивиловського та інших.

Загалом, таких заборон з боку Польщі та Росії було надзвичайно багато! Вони продовжували з'являтися аж до проголошення Україною власної незалежності.  Найвідоміші і одні з найжорсткіших антиукраїнських указів Російської імперії  – це Валуєвський циркуляр (1863 року;про заборону давати цензурний дозвіл на друкування україномовної духовної і популярної освітньої літератури: «ніякої окремої малоросійської мови не було і бути не може») та Емський указ Олександра II ( 1876 року; про заборону друкування та ввозу з-за кордону будь-якої україномовної літератури, а також про заборону українських сценічних вистав і друкування українських текстів під нотами, тобто народних пісень) .

Звичайно, кожна з держав проводила політику розчинення українців у ії народі, що дуже негативно вливало на розвиток нашої культури та мови. У радянські часи ця політика, безумовно, не змінилася.

Вже перед самим розпадом Радянського Союзу українські демократичні сили вибороли прийняття закону «Про мови в Українській РСР» , згідно зі Статтею 2 якого, українська мова отримала статус державної. Ось він, той момент, якого чекали українці сотні років! Саме цю дату я пропоную згадати зараз, через 23 роки після, коли, на жаль, антиукраїнська політика відновилась із прийняттям закону «Про засади державної мовної політики»,  що набув чинності 10 серпня 2012 року. Він фактично призводить до витіснення української мови із вжитку на офіційному рівні в Східних та Південних областях України.

 Але, що б не сталося, наша мова здатна пережити найважчі перипетії, коли народ, розуміючи, що все в його руках, буде за неї боротися і плекати її.

                                                                                                                                                               Катерина Романенко