Українські книгозбірні XVII-XVIII століття

Бібліотечна справа в Україні.

Щоб чітко зрозуміти роль друкованої і рукописної і книги у суспільному житті, розкрити значення книгописання й друкарства, необхідно знати, хто читав і купував книжки, як комплектувалися і використовувалися книгозбірні. Історія бібліотек приватних осіб, церковних і світських установ тісно пов’язана з історією українського книговидання і книгарства.

Майже у кожній книгозбірні були наявні богослужбові або богословські книжки (адже зазвичай значні бібліотеки формувалися у церквах, особливо в головних монастирях і в храмах), а також правничі рукописи, літописи та інші праці. Можна припустити, що найбільшою стала збірка рукописів Києво-Печерської лаври. З життя окремих монахів зрозуміло, що деякіі з них мали власні книги, — переписані ними власноруч, отримані як подарунок або куплені. Тих, хто любив і збирав книги, сучасники особливо шанували, вважаючи "читання книжне" шляхом до святості. Недаремно в Києво-Печерському патерику згадано монахів Печерського монастиря Григорія, який мав збірку книг, Дем’яна, який читав ночами, Микиту, який знав Старий завіт напам’ять і був запідозрений в єресі за читання грецьких, гебрайських і латинських творів. Вже йшлося про діяльність князя-книжника Володимира Васильковича, який дбав про поповнення збірок богослужбових книг не тільки у церквах власного князівства, але й у Чернігівській, Перемишльській, Луцькій єпископіях.

У XVII – на початку XVIII століття головними сховищами книжкових скарбів, як рукописних, так і друкованих, були монастирські та церковні бібліотеки.

Якщо монастир володів друкарнею, то частину видань бібліотеки складали власні видання монастиря. Частина книжок купувалась, а решта накопичувалась. Серед церковних бібліотек найбільшою була бібліотека Софійського собору. Серед монастирських книгозбірень України найбільш визначною була бібліотека Києво-Печерської лаври.

 Поряд з монастирськими книгозбірнями також існували відомі бібліотеки при різних школах: при Київській академії, при Чернігівському та Харківському колегіумах. Бібліотека Київської академії почала створюватись ще за Петра Могили. На кінець XVIII століття в ній було більш як 10000 томів. Але майже всі вони згоріли під час великої пожежі на Подолі в 1780 році. Однією з найдавніших була бібліотека, заснована в 1608 році як навчальна книгозбірня школи при Єзуїтському колегіумі. Бібліотекарі мали старанно стежити за розвитком навчального процесу та потребами навчальних курсів і допомагати префектові формувати замовлення для книгозбірні: студенти не повинні були відчувати «ні браку потрібних книжок, ні надміру – непотрібних». З цією метою до початку навчального року бібліотекарі мали упорядкувати та актуалізувати каталог, а ректор мав бути поінформований про стан забезпечення студентів і викладачів книгами. Окрім головної книгозбірні, у давньому Львівському університеті XVII – XVIII століття існували також “спеціалізовані” бібліотеки, орієнтовані на потреби певних груп викладачів чи студентів, наприклад, бібліотека новіціату, бібліотека професорів риторики, професорів філософії та інші. Окрему книгозбірню мала також аптека колегіуму – Університет на той час не мав права на окремий медичний факультет, тому ця спеціалізована книгозбірня сприяла згуртуванню не тільки єзуїтських, а й інших міських медиків та аптекарів, забезпечувала потреби природознавчих навчальних курсів.

Досить важливими та великими були приватні бібліотеки. Значну збірку слов’янських, латинських та польських книг мав у XVII столітті Петро Могила. Після його смерті бібліотека у кількості 2131 том перейшла до Київської Академії, де згоріла у 1780 році. Визначним бібліофілом свого часу був відомий тогочасний письменник Стефан Яворський. Бібліотеку, яку він зібрав протягом свого життя згодом заповів збудованому на його кошти Кіженському Благовіщенському монастирю. Величезну для свого часу бібліотеку зібрав також Феофан Прокопович. У ній зберігалося понад 4000 книг. Після його смерті книгозбірня перейшла до Олександро-Невської лаври, а пізніше була передана Новгородській семінарії.

Таким чином, у XVII – XIII століттях існувало чотири види бібліотек: церковні, монастирські, при навчальних закладах та приватні книгозбірні. Завдяки функціонуванню вищезгаданих бібліотек відбувався розвиток української культури, а також підвищувався рівень освіченості та духовності населення.