Про що зараз читає українська молодь

Чи настільки "запущене" нове покоління, як ми часто про те чуємо...

Зараз, на жаль, чомусь усі впевнені, що духовність відмирає, що інтелектом сучасна молодь похизуватися не може. Проте я маю на меті розвіяти цей ганебний міф.
Уже пройшли роки, коли було звичним і водночас болючим "зараз молодь нічого не читає". Придивіться дорогою у метро, скільки книжок ви бачите в руках зелених пасажирів? Особисто я за останній час бачу чимало, з чого, насправді, дуже радію. Ще більше мене тішить те, що багато з книжок, що читаються, - на історичну тематику. Чи означає це, що в молодих колах починає відроджуватися національна свідомість?
Особисто я ще зі шкільної програми пам'ятаю і ніяк не можу забути Павла Загребельного і його "Дива". Звісно, художня образність у цьому романі присутня на належному рівні, інколи навіть трохи затьмарює історичну дійсність, але..! Чи можемо ми говорити про те, що цей роман відображає життя, побут та реалії Київської Русі, чи можемо ми говорити про те, що цей роман пробуждує почуття гордості та патріотизму? Я упевнена, що можемо і повинні. Як можна не запишатися рідним краєм, містом, читаючи про дива побудови Софіївського собору Сивооком?!
Останнім часом я помічаю, що дедалі більше молодих хлопців і дівчат обирають для прочитання у вільний час Скляренка. Звісно, хтось скаже, що це або студенти історичних факультетів, або сумлінні школярі, що прочитують кожну згадану вчителем книгу. Я не можу з цим і погодитися, і не погодитися. Але факт залишається фактом: вони читають. І це напрочуд добре, оскільки саме знання історичної літератури (а отже і української історії) може позитивно відобразитись на майбутніх рішеннях молодих поколінь. Діти - наше майбутнє, одного дня вони творитимуть наше майбутнє, а відтак необхідно, аби вони вміли переосмислювати минуле, інакше граблі нас ніколи не залишать.
Скажу відразу, аби уникнути справедливої критики: я не історик, я не можу об'єктивно оцінювати достовірність описаного у "Володимирі" чи "Святославі". Але те, що Семена Скляренка варто читати, заперечувати не можу. Історики сперечаються щодо достовірності описаних фактів, дат тих чи інших подій, але, на мою думку, у цих книгах (у будь-яких майстерно написаних історичних книгах) криється дещо важливіше...
Я покладаю велику надію на те, що саме такі романи допоможуть відродитися українському духові. Скоріше за все, це станеться не зараз, не через 10 років, не через 20. Натомість я впевнена, що покоління, які знають історію свого народу, які відчувають гордість за минуле своїх предків, не можуть не бути патріотами своєї країни. Країна без патріотів - не держава.
Нове покоління читає!