"МИ НЕ БИДЛО, МИ НЕ КОЗЛИ???"

К добру и злу постыдно равнодушны, В начале поприща мы вянем без борьбы; Перед опасностью позорно-малодушны, И перед властию – презренные рабы.

Події останніх днів дають підстави констатувати невтішний факт - в Україні майже завершено монтаж кримінально-олігархічної диктатури, і «нова УРкаїна» суворого режиму імені Януковича стає реальністю. Залишилися «оздоблювальні роботи». Це і є найгоголовнішим та найсумнішим підсумком останніх парламентських виборів.

       Здавалося, попередні результати виборів по партійних списках давали підстави для стриманого оптимізму, як і той факт, що в Києві  Партія Рекету (ПР) набрала менше 13 відсотків голосів, (опозиція більше 70), і не змогла провести жодного кандидата по одномандатних округах, не дивлячись на величезні кошти, витрачені на їхню виборчу кампанію. А далі було (і триває зараз) нахабне, цинічне, відверте, і що найгірше- безкарне фальшування результатів голосування по 13 одномандатних округах, причому на рівні окружних комісій, прямо на очах в учасників виборчого процесу, суспільства та міжнародних спостерігачів, інколи навіть в режимі он-лайн трансляцій, із залученням «журналістів» кримінальної зовнішності, кишенькових «судів» та міліцейських спецпідрозділів. Цілком очевидно, що фальсифікації та саботаж виборчих комісій у «проблемних» округах були інспіровані владою, оскільки лише вона могла мобілізувати та мотивувати таку кількість людей на скоєння протиправних дій і «кришувати» це неподобство.   

       В будь-якій країні, громадяни якої не втратили власної гідності та моральної притомності, настільки зухвале та масштабне спотворення результатів народного волевиявлення неминуче призвело б до хвилі масових протестних акцій (варто згадати хоча б багатотисячні протести в Москві в грудні минулого року, хоча на їхніх парламентських виборах боротьбу вели партія влади, та лояльні до неї партії) і поставило б під сумнів легітимність влади, яка його здійснює. На жаль, в Україні цього не сталося. Протестувати проти фальсифікацій під стіни ЦВК прийшли від кількох сотень до кількох тисяч людей, що для багатомільйонного Києва – мізер. Це тим більше дивно, з огляду на те, що згідно підсумків соцопитувань, близько 30 відсотків громадян висловлювали готовність брати участь в акціях протесту, якщо вибори будуть сфальшовані, та і неочікувано високий відсоток «Свободи», зокрема в Києві, свідчив про радикалізацію суспільних настроїв.

       Можна багато критикувати лідерів опозиційних сил, але будь які докори на їхню адресу, часто справедливі, не можуть бути виправданням байдужої пасивності кожного з нас. І зрештою, що можна вимагати від Яценюка, Кличка, чи Тягнибока, якщо підтримати їхню вимогу до влади «грати по правилах» прийшла лише купка невдоволених? Якби хоча б кожен десятий, з тих киян, хто віддав голос за опозиційні партії та їхніх кандидатів прийшов під ЦВК, нас би зібралося більше ста тисяч чоловік! А якби кожен п’ятий, та ще підтягнулися люди з регіонів? То другий Майдан, у неможливість якого ми вже й самі здається повірили, став би реальністю, а з ним би прийшов кінець і режиму Януковича, який вже дістав усіх до печінок, і на Заході, і в Центрі, і на Сході. Адже ні для кого не є секретом, окрім хіба що Кровосісі Азарова, хто насправді є головним замовником і «кришувальником» фальсифікацій на цих виборах, маючи диктаторські повноваження і свого «сімейного» Генерального прокурора, тож є більш ніж вагомі підстави вимагати не лише перевиборів ВР, і виключно на пропорційній основі, але й дострокових виборів президента, і демократичний світ нас би в цьому підтримав, як підтримав у 2004-му. І для цього навіть не потрібно  жертвувати життям, здоров’ям, свободою, чи добробутом, як це робили минулі покоління борців, потрібно всього-навсього на декілька годин, чи може діб, вийти із зони власного комфорту, залишити буденні справи та розваги, прийти під стіни ЦВК і сказати "Геть!" наперсточникам із Банкової, Грушевського, ЦВК та окружкомів. І зробити це не заради Яценюка, Кличка, чи Тягнибока, а заради власної людської гідності  і знехтуваних владою громадянських  прав, заради майбутнього наступних поколінь (як не пафосно це звучить), заради цієї країни, в назві якої букви «К» та «Р» за два останні роки помінялися місцями і яка для правлячої паразитичної верстви є лише територією для грабунку, бо їм є з неї куди втікати, на відміну від нас.

       Натомість, ми шукаємо виправдань власній байдужості, ліні, чи страху і придумуємо «гнилі відмазки» на кшталт: «немає сильного лідера», «опозиція непослідовна», «опозиція не може організувати людей», «а що я можу зробити?», «у 2004-му вже вийшли і що з того?» і т.д. і замість того, щоб виступити проти неправди та свавілля, махнули на все рукою, чи в кращому випадку відважно "мочимо" Януковича на форумах, блогах та в соцмережах. Де ви, «революціонери» фейсбуку та твіттеру? Чого вас так мало під ЦВК? Де ви, підприємці, чий бізнес переполовинили, чи відібрали януковичі, пшонки та іванющенки? Де ви, студенти, яких позбавляють перспективи успішної самореалізації в цій країні? Де ви, громадські активісти? Де ви, панове митці, науковці, літератори, політв’язні, моральні авторитети з ініціативи «1-го грудня»? Чому не чути вашого голосу і вашого ставлення до того, що відбувається? Де ви, громадяни, яким соромно за ТАКУ країну і ТАКІ «вибори»? Може ви вже й не громадяни, а так -«насєлєніє», «бидло», «казли», «лохи», «дєбіли», чи «тєрпіли», як називають вас позаочі Янукович та його шпана? Може ви не розумієте, що сьогодні вирішується доля не 13-ти депутатських мандатів (хоча й це вкрай важливо), а доля демократичних виборів як таких? Може ви не розумієте, що сьогодні нас перевіряють на здатність до опору сваволі? Може ви не усвідомлюєте, що якщо сьогодні ми допустимо обрання депутатом Губського, Засухи, чи їм подібних, котрі «перемогли» в такий спосіб, то завтра ми вже не матимемо можливості позбутися цієї влади правовим шляхом?

        Нас довго підігрівали в казані, як ту жабу, котра вистрибує, коли її кинути в окріп, але вариться в ньому, якщо доводити воду до кипіння поступово. Ми не реагували, коли КС узаконив коаліцію «тушок», коли повернув Януковичу повноваження Кучми, коли відбувалося печерне судилище над Тимошенко та Луценко, не задумуючись, що це відбувається знищення правосуддя, коли Тігіпко проводив свою «пенсійну реформу», бізнесмени мовчки віддавали свої бізнеси, коли їх душили поодинці, замість того, щоб об’єднатися і спільно боротися проти рекетирів у погонах та без, за принципом "один за всіх, всі за одного!". Кожного дня влада здійснює наступ на наші політичні та економічні права та свободи, вивертає наші кишені та гаманці, практично не зустрічаючи організованого спротиву. Але найстрашніше те, що обравши аморальність, брехню, беззаконня, шахрайство, підкуп та насильство в якості головних знарядь державної політики, цей режим інфікує все суспільство вірусом цинізму, байдужості та безпринципності, каталізуючи в ньому процеси морального здичавіння та деградації (останні вибори були дуже показовими в цьому плані), руйнуючи його моральні засади, в той час, як будь-яка відповідальна влада дбає про їхнє зміцненя.

       Вода вже майже закипіла, а ми не відчуваємо. Сьогодні режим бачить, що з таким народом можна робити все що завгодно, аж до повернення кріпацтва, чи передачі влади у спадок від Хама старшого до молодшого. Чи не для того вчора під шумок вони прокнопкодавили «Закон про референдум»? Проте, зараз ще є можливість «вбити дракона» і дійсно «змінити все», але якщо «провтикаємо», завтра буде запізно. І тоді доведеться лише почухати потилицю і згадати слова Ланцелота із п'єси Шварца – «Ви нє люді, ви барани, стадо скотов!», бо вони будуть про нас.