Голодомор 1932-1933 років – фізичний та духовний геноцид українського народу

...Із тридцять третім голим роком, Голодно-голим та німим, Та тричі пухлим. Хай би з ним Поїли б кору і комору, Траву і шкуру, цвіль і міль, Та мерли б жовті, як з похміль, Без трун понесені із двору.

28 листопада 2006 року Верховна Рада України ухвалила закон «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні», за яким Голодомор в Україні 1932—1933 рр. визнаний геноцидом українського народу. Проте до сих пір ведеться гостра полеміка щодо такого визначення.

Геноцид – цілеспрямовані дії влади на знищення певної нації, раси, релігійної групи або їх частин.

Ознаки геноциду в Україні

1.     Спеціальні бригади забирали в  українських селян хліб, продовольство, таким чином залишаючи їх без продуктів харчування. Влада вимагала більше й більше хлібопоставок. «Неслухняних» жорстоко карали. Масовий голод призводив до вимирання цілих сіл.

Сталіним Й.В. було делеговано уповноважену комісію з ВКП(б) під керівництвом Молотова В.М.,  який разом із Кагановичем Л.М. за участю Косіора С.В. і Чубаря В.Я. 6 липня 1932 року організував прийняття на засіданні Політбюро ЦК КП(б)У в м. Харкові постанови «Про план хлібозаготівлі» та ухвалення ΙΙΙ Всеукраїнською партконференцією для УСРР плану хлібозаготівлі в кількості 356 млн. пудів, що значно перевищував реальні можливості українських селян.

Продовжуючи свої протиправні дії, Каганович Л.М.  і Молотов В.М.   підписали 25 липня 1932 року  і надіслали ЦК КП(б)У  і РНК УСРР цілком таємну телеграму про посилення вилучення хліба, заборону торгівлі та проведення  жорстких репресій щодо голодуючих селян.

З історії[...] "Більшовики не рахуються зовсім з людністю, поводяться, як з окупованою місцевістю в повному розумінні цього слова. - Наплювать, що голодують, хай вимре 75% людності, а не вимре, - розстріляємо, - виказував предо мною свою провідну думку Голова Комячейки "Рабоче-Крестьянской инспекции І Конной Армии", комуніст Латипов, - тоді 25% стане покірною. Нам потрібна сама Україна, людність не потрібна". Про це саме говорив Раковський у вересні в Житомирі на таємному зібранні комуністів".

(Із таємного рапорту хорунжого Степана Львівського до начальника Військової ліквідаційної комісії, 30 грудня 1920 р. ЦДАВО України, ф. 1113, Міністерство преси і пропаганди УНР, оп. 2, спр. 200, арк. 4. Засвідчена копія.)

2.     Реалізуючи свої злочинні наміри вчинення злочину геноциду проти частини української національної групи та усвідомлюючи наявність масової смертності людей від голоду в УСРР, Сталін Й.В. і Молотов В.М. 22 січня 1933 року підписали  і направили в УСРР директиву ЦК ВКП (б) та РНК СРСР «Про попередження масових виїздів голодуючих селян за продуктами», якою заборонили виїзд селян із України  і заблокували кордони УСРР військовими підрозділами.

Вказана заборона свідомо позбавляла голодуючих українських селян можливості придбати необхідні для їх порятунку продукти харчування поза межами ураженої голодом території України і прирікала їх на голодну смерть. Подібних постанов не було прийнято щодо інших народів СРСР, тільки щодо українського. Уже ця ознака говорить про те, що голод був не однаковий і не скрізь.

3.     Уряд СРСР в умовах голоду на українських землях і масового вимирання населення, не звернувся до інших країн про допомогу. Навпаки, голод замовчувався. Замовчування інформації – ознака свідомої дії влади.

Українська еміграція готова була допомогти голодуючим. Також Лігою Націй була забрана допомога, але радянська влада не прийняла її.

4.     Відомо, що навіть Гітлер дав 1000 марок на Фонд допомоги голодуючим. Проте, коли Каганович дізнався про цю допомогу, дав розпорядження забирати в людей марки на Міжнародну організацію пролетаріату. Є документи з цього приводу. І це ще один доказ того, що голодомор – це спрямована акція влади на винищення українського населення.

5.     Духовний геноцид – знищення людини як етнічного індивідуума, спрямований на самозречення власної нації. В українському національно-визвольному русі влада побачили причину невиконання хлібозаготівель. Постановою ЦК ВКП(б) і РНК СРСРС від 14 грудня 1932 р. «О хлебозаготовках на Украине, Северном Кавказе и в Западной области» було затверджено

«Выселить в кратчайший срок в северные области СССР из ст. Полтавской (Северный Кавказ), как наиболее контрреволюционной, всех жителей за исключением действительно преданных Советской власти и не замешанных в саботаже хлебозаготовок колхозников и единоличников и заселить эту станицу добросовестными колхозниками-красноармейцами, работающими в условиях малоземелья и на неудобных землях в других краях, передав им все земли и озимые посевы, строения, инвентарь и скот выселяемых.»

«Всех исключенных за саботаж хлебозаготовок и сева «коммунистов» выселять в северные области наравне с кулаками.»

«Немедленно перевести на Северном Кавказе делопроизводство советских и кооперативных органов «украинизированных» районов, а также все издающиеся газеты и журналы с украинского языка на русский язык, как более понятный для кубанцев, а также подготовить и к осени перевести преподавание в школах на русский язык. ЦК и СНК обязывают крайком и крайисполком срочно проверить и улучшить состав работников школ в «украинизированных» районах.»

Отже, наслідком постанови було  згортання українізації не лише в УРСР, а й в кубанських станицях — закриття українських шкіл, театрів та різних україномовних установ, заборона друкувати газети українською мовою.

Подібних постанов щодо покарання інших націй щодо невиконання хлібозаготівель не було. Українці були репресовані у зв’язку з тим, що вони були українцями. Удар влади був спрямований саме проти українського населення.

За переписом 1926 року на Кубані жило 1583000 українців. За підрахунком російських істориків у 1939 році на Кубані залишилося 143000 українців. Адже українське населення висиляли до Казахстану, близько 400000 українців Кубані померли з голоду, ще 1 млн – ті, хто відреклися від української нації, бо влада, яка вбивала, переслідувала, депортувала українців, сприяла цьому. Це є доказом духовного геноциду українського народу.

6.     Через голод цілі села повимирали. І в ті регіони, що найбільше постраждали, влада привозила загони переселенців із Росії.

"Дорогой т. Сталин, Вы спрашивали, какое опер[ативное] задание мы дали переселенческому комитету на 1933 г. Мы дали ему задание […] организовать переселение к началу 1934 г. […] на Украину (степь 15-20 т[исяч] семейств)."

(Л. Каганович - Й. Сталіну, 2 жовтня 1933 р.)

Таким чином, свідомих українських селян винищили, а на їх місце приїхали переселенці з Росії.

      Тож голодомор – спланована акція радянської влади, направлена на фізичне та духовне знищення українського села – хранителя традицій, культури та духовності нації. Голодомор 1932-1933 років – це фізичний та духовний геноцид українського народу.