Не вберегли ми Берегиню

Ворог мріє, щоб вона лежала якнайглибше. Та якщо ми це дозволимо, то в її домовині вистачить місця для всієї України, і роти наші землею позабиває, і повилазившії очі правда вже не різатиме...

Не вберегли ми Берегиню... І з нашої ласки та, що стояла на заваді злу, тепер сидить. А ворог мріє, щоб вона лежала, і якнайглибше. Та якщо це станеться, якщо ми й це дозволимо, то в її домовині вистачить місця для всієї України. От тоді ми вже не будемо кривити рота перед тотожністю "Україна = Юля!", бо роти землею позабиває... і повилазившії очі правда вже не ріже.

То ж не треба скавчати про розчарування й зраду! Зрадники були завжди. Хоч пасічник - уперше. Вдивіться краще, що цю зраду підживлює, що породжує покидьків, які впускають ворога у хату? І чи готові ті, заради кого вона несе цей хрест, підставити їй своє плече? Чи знову зрадять і її, й себе за одноденну пайку гречки? А той, хто з пагорбку запізнілого досвіду насмілиться дорікнути їй за підтримку Ющенка, хай спочатку вилікується від амнезії, бо вже забув про тодішній розподіл сил, а може ще й згадає про принцип найменшого  зла. От якби нинішнім не в міру амбіційним майдановодцям хоча б дещицю її далекоглядності і самопожертви.

Та й ми порозповзалися від неї, блукаючи між кличками й тягнибоками, як учора блукали між ющенками і литвинами, третіми зайвими в українській політиці. Тому що змушені шукати тимчасових союзників, навіть серед ворогів, видираючи чи не кожне рішення з болота компромісів і латентного саботажу, як видирала рішення Юля крізь відкритий спротив експортно залежних компрадорів з їхніми медіа-потужностями і парламентськими лобістами, крізь зовнішній тиск хворого на завищену самооцінку східного "альфа-сусіда". Перш ніж дорікати їй за звязки з олігархатом, спитайте в себе, чи готові ви чимось ділитися? Чи спроможні ми власним коштом забезпечити собі перемогу? Колись дещиця вдовиці в очах Ісуса переважила щедру пожертву багатія. Може вже час кінчати з політичним інфантилізмом.