Геноцид українського народу

Голодомор 1932-1933 рр.

Традиційно в останню суботу листопада по всій території України проходить день вшанування пам’яті жертвам Голодомору 1932-1933 років. Це була одна з найстрашніших трагедій в історії української нації ,після якої народ пішов у забуття. А правду про свідомі злочини влади та їх масштаби довгий час приховували від людей.
28 листопада 2006 року Верховна Рада України ухвалила закон «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні» ,що офіційно визнає Голодомор 1932-1933 років актом геноциду українського народу. Те ,що Голодомор на етнічних українських землях був ,справді, геноцидом яскраво видно на прикладі порівняння його з голодом у Казахстані. Існує ряд фактів, які дозволяють стверджувати, що голод  в Україні має ряд відмінностей .
Наприклад,українцям було заборонено виїжджати за межі України,тобто на ті території ,де від голоду не страждали , в той час як казахам ці переміщення дозволялися. Також влада у Казахстані не приймала рішень про заборону виїзду казахів з країни , а навіть навпаки , у Москві вийшов указ про дозвіл приймати голодуючих казахів в інших регіонах і надання їм допомоги, про аналогічне ж ставлення до українців не було й мови.
Населенню України заборонили обмінювати особисті речі на хліб, покидати територію України, у людей забирали  запаси продовольства та зерна. Не потрібно забувати також  про те, що влада не тільки не зверталася за допомогою до інших країн та міжнародних організацій, а й навпаки намагалася створити образ «ідеальної країни», в той час як ,насправді , це було далеко не так. Паралельно з цими діями уряд припинив процес українізації ,тому що служби ГПУ постійно писали про настрої серед селянства в усіх куточках Радянського Союзу,а Україна фігурувала тим регіоном, де селянство бунтувало. Сталін відчував небезпеку і писав Кагановичу ,щоб за компартією в Україні спостерігали краще,бо це скриті петлюрівці. Він розумів, що КП(б)У не є надійною підтримкою його політики і боявся, що якщо селянство повстане, то нижчі ланки партії можуть приєднатися до повстання. Цього  не можна було допустити, тому й припинили коренізацію та розпочали широкомасштабний терор проти української інтелігенції, а це вже свідчить про те,що мова йшла не лише про фізичне винищення українців.  Дана політика  носить характер «духовного геноциду», і була направлена на винищення української нації та розчинення українців серед російського населення.

 Покоління XXI століття має чітко розуміти масштаби втрат українського народу ,адже саме йому робити висновки на майбутнє. Наш священний обов'язок зберегти пам'ять про Голодомор для нащадків,тому що тільки так ми можемо сподіватися, що ці події ніколи не повторяться .

Щитко Юлія.