ООН працює?

Недієздатність ООН на сучасному етапі історичного розвитку

Всі масштабні конфлікти останніх десятиліть, звісно, мали своє відображення у діяльності ООН. Слід звернути увагу на ситуації, що виникли у міжнародних відносинах і оцінити реакцію ООН на них.

Війна протии Сербії. 24 березня 1999, після краху переговорів щодо долі Косово, була розгорнута операція "Союзна сила", яка тривала 78 днів, в результаті якої сили НАТО одержали впевнену перемогу.

Твердження, що військова операція диктувалася необхідністю запобігання гуманітарного лиха, - новий аргумент для виправдання втручання - став настільки привабливим з точки зору моралі, що критики цієї акції були досить нечисленні, принаймні в Північній Європі.

Резолюція ООН № 1244 схвалює розгортання колективних (регіональних) збройних сил для протидії не агресії, але грубого порушення гуманітарного права і прав людини. Але ООН ввела цей режим для Югославії після кампанії сил НАТО, які ООН не уповноважувала на військові дії. Важко не погодитися з тривожним висновком, що військова акція НАТО була проведена в порушення міжнародного права. Так був покладений початок руйнації інституту, який допомагав запобігати міжнародним війнам протягом більш ніж півстоліття.

Війна в Афганістані (2001 – наш час). Примітно, що дві резолюції Ради Безпеки (1368 від 12 вересня 2001 року і 1373 від 28 вересня 2001-го), підтверджуючи що в Статуті міститься право на самооборону, не давали права на застосування сили, бомбардування або що-небудь подібне. Так, резолюція 1373 стосувалася, головним чином, запобігання фінансування тероризму. У заяві від 8 жовтня 2001 Кофі Аннан, генеральний секретар ООН, сказав:

"Відразу після нападу на Сполучені Штати 11 вересня Рада Безпеки висловила рішучість всіляко боротися проти загроз міжнародному миру і безпеці, викликаних терористичними актами. Рада також підтвердила невід'ємне право на індивідуальну або колективну самооборону відповідно до Статуту Організації Об'єднаних Націй. Держави, втягнуті в подію, спланували свою військову операцію в Афганістані виходячи з цього контексту".

Потім, 8 жовтня, після зустрічі, скликаній на вимогу США і Великобританії для того, щоб проінформувати членів Ради Безпеки про військову операцію, голова Ради Безпеки ООН Річард Райан (Ірландія) зробив заяву для преси. Відповідно до заяви, постійні представники США і Великобританії роз'яснили, що " розпочаті 7 жовтня дії були зроблені в порядку самооборони і спрямовані проти терористів і тих, хто їх укриває", і підкреслили, що були докладені всі зусилля, щоб уникнути жертв серед цивільного населення.

Таким чином очевидно, що Рада Безпеки не схвалювала і не давала повноважень на військові дії, але просто відзначила той факт, що вони мають місце виходячи з необхідності самооборони. Обережне формулювання ситуації з боку ООН особливо цікаве.

Війна в Іраку (з 2003 по 2011 роки). Проблемою, що згодом вилилася у збройний кровопролитний і системо руйнуючий для Іраку конфлікт було опасіння країн Заходу щодо наявності невідомої широкому загалу зброї масового ураження у країні.

Протягом 2002-го року ситуація навколо повернення інспекторів зі зброї масового ураження в Ірак набула рис американо-іракської кризи. Під тиском з боку США і після прийняття РБ ООН резолюції 1441 в листопаді 2002 року Саддам Хусейн нарешті дав згоду на повернення міжнародних інспекторів в країну. Комісія ЮНМОВІК прибула до Іраку і проводила пошук зброї масового ураження аж до початку Іракської війни, проте не виявила жодних слідів відновлення його виробництва.

Американська адміністрація зробила великі зусилля для того, щоб довести, що режим Саддама Хусейна становить небезпеку для міжнародного співтовариства.

Дані американської розвідки говорили про прямо протилежне, проте ігнорувалися вищим керівництвом США. Так, 18 вересня 2002 року директор ЦРУ Джордж Тенет повідомив Джорджу Бушу, що, за інформацією з найближчого оточення Хусейна, Ірак не мав у своєму розпорядженні зброєю масового ураження. Ця інформація не була повідомлена Конгресу США і не оприлюднювалася. На початку 2002 року ЦРУ відправило колишнього американського посла в Нігері Джозефа Уїлсона розслідувати інформацію про передбачувані закупівлі Іраком в цій країні урану. Провівши розслідування, Уїлсон повідомив, що не знайшов жодних фактів, що підтверджують таку угоду. Незважаючи на це, у своїх виступах Джордж Буш неодноразово говорив про закпівлі Іраком урану в Нігерії (зокрема, в щорічному зверненні до Конгресу в січні 2003 року).

5 лютого 2003 держсекретар США Колін Пауелл виступив на спеціальному засіданні Ради Безпеки ООН, надавши численні докази того, що Ірак приховує від міжнародних інспекторів зброю масового ураження.

Та Рада Безпеки так і не санкціонувала застосування сили проти Іраку. США і союзники почали вторгнення в порушення статуту ООН.

У 2004 році Пауелл зізнався, що оприлюднені ним дані були багато в чому неточними, а іноді і сфальсифікованими:

«Коли я робив доповідь у лютому 2003 року, то спирався на найкращу інформацію, яку мені надало ЦРУ. ... На жаль, з часом з'ясувалося, що джерела були неточними і невірними, а в ряді випадків навмисно вводили в оману. Я цим глибоко розчарований і шкодую про це.

Чи були прийняті якісь санкції проти порушників? Чому? Ці питання залишаються незрозумілими для багатьох людей у світі. То яким же чином виправдовує своє існування ООН, яка покликана підтримувати мир і безпеку в світі?