Святий Миколай! Мій дім не минай! А військовий йому в цьому помагай!

19 грудня виповнюється рівно п’ять років відколи у селі Лаврів, що у Старосамбірському районі Львівської області, почав функціонувати Дитячий будинок Святого Онуфрія. І рівно три роки, як опіку над його вихованцями взяли військовослужбовці Львівського гар

Село Лаврів з тих, про яке говорять, що тут закінчуються дороги: відразу за околицею цього невеличкого населеного пункту розкинулось величне карпатське передгір’я. Проте туристів, або інших зайд, тут зустрінеш не часто  – маршрут не популярний, від траси далеко, розвиток інфраструктури завмер на рівні 80-х минулого століття. Однак, ця місцевина – єдиний дім для 34 вихованців Лаврівського дитячого будинку Святого Онуфрія Старосамбірського відділу освіти.
Тут мешкають дітлахи з родин, які ми звикли називати «кризовими». Їхні біологічні батьки живі-здорові, але не здатні оточити своїх нащадків турботою і любов’ю, дати їм усе для гідної освіти та виховання. Оскільки ведуть асоціальний спосіб життя: зловживають алкоголем, наркотиками, відбувають покарання у місцях позбавлення волі, або мають комплекс «матері-зозулі», кидаючи малюків напризволяще. Зараз тут проживає 12 хлопчиків і 22 дівчаток віком від трьох до сімнадцяти років.
Від перших днів існування, цей заклад очолює Мар’ян Яворський – людина неординарна. Він й адміністратор, й вчитель, й старший товариш для своїх підопічних. Чоловік буквально «вистрибує з шкіри», щоби забезпечити дітлахам належні умови проживання, навчання. Намагається супроводжувати їх по життю й після того, як вони змушені покинути дитбудинок.
– В 2007 році, коли райрада надала дозвіл на організацію у Лаврові дитячого виховного закладу, нам у спадок дістався комплекс будівель колишньої школи-інтернату для неповносправних, – розповідає М. Яворський – Будівля стояла пусткою приблизно з 90-х років минулого століття. Можете собі уявити у якому занедбаному стані вона перебувала. До того ж споруди не нові. Історично, від початку, тут розміщувалась військова частина. Конкретніше – прикордонна застава. Нам віддали двоповерхову казарму і господарський блок. Ще й досі займаємося її ремонтом та облаштуванням, щоб діти мали належні умови для життя і навчання. Військові зі Львова за три роки зробили багато, щоби нам допомогти.
Уперше, люди у військових одностроях з’явилися в Лаврові у 2010-му. Тоді, творчий колектив 58-го Будинку офіцерів приїхав сюди із святковою виставою. Далі – більше. Побачивши, що діти потребують не лише видовищних забав, але й постійної опіки і турботи, військовослужбовці гарнізону узялися за цю справу, як кажуть «усім миром». Військово-медичний клінічний центр Західного регіону, де начальником полковник медичної служби Іван Гайда, в минулому році сприяв, аби діти крокували із часом у ногу – для комп’ютерного класу дитбудинку привезли комплект обладнання. Упродовж року, юні вихованці закладу освоювали ази користування ПК. Відтепер вони не лише можуть набрати текст, але й посидіти в Інтернеті, поганяти на віртуальному симуляторі автоперегонів, та спілкуються із товаришами у інших містах через соціальні мережі.
Цього року львівські військові медики, виконуючи почесну місію помічників Святого Миколая, знову завітали до своїх підопічних. До ювілею, вони подарували закладу комплект мультимедійного обладнання: великий розсувний екран та медіа-проектор. Відтепер вихованці дитбудинку матимуть власний кінотеатр. Та й це не усе. Слід відзначити, що лаврівський дитячий заклад – справжній скарб вокальних та сценічних талантів. Завдяки роботі педагогів, діти відчули потяг до організації концертів, співу та танців. Організувалися у справжній народний колектив. Та от біда – бракувало сценічної апаратури. А яка й була – стара і, як кажуть, латана-перелатана. Знову прийшли на поміч люди у військовій формі. Відтепер репетиції проходитимуть жвавіше, адже аматорський ансамбль отримав справжній мікшерний пульт та комплект радіо мікрофонів, з якими можна вільно рухатись по сцені.
– День Святого Миколая для українських дітлахів – це час, коли збуваються мрії і відбуваються дива. Так було завжди і, сподіваюся, буде й надалі. – говорить заступник начальника ВМКЦ ЗР з виховної роботи підполковник Іван Держило, – А військовим лікарям, творити дива і поселяти у людські серця надію, як говориться, належить по службі. Тим більше, що йдеться про серця і душі дитячі. Коли ми в черговий раз їдемо до Лаврова, намагаємося допомогти дітям не лише матеріально. Привезти їм те, що потрібно для навчання і розвитку, але й створити атмосферу свята. Наче сам Святий Миколай дуже прискіпливо споглядав за ними увесь рік, занотовував їхні добрі діла та пакував для кожного омріяний подарунок.
До слова, не одні лише військові медики переймаються проблемами та потребами юних вихованців дитбудинку. Майже кожна військова частина у Львові внесла до цього процесу свою частку. До прикладу офіцери Західного оперативного командування, де командувачем генерал-майор Віктор Ганущак, дізнавшись про сценічні успіхи дітлахів, вирішили укомплектувати ансамбль дитбудинку українськими національними строями. Що й було зроблено.
– Я й сам багатодітний батько, – розповідає представник командування Західного ОК підполковник Богдан Степанків. – Тому знаю, що до дітей завжди потрібно йти із відкритим серцем і щирою душею. Тоді й вони відповідатимуть тобі взаємністю. Тут я побачив вдале поєднання виховання, навчання та батьківської турботи, якою оточують своїх вихованців педагоги та вихователі. Сподіваюся, що у цих дітлахів усе буде гаразд.
Та не лише військові їздять у гості до своїх підопічних, але й навпаки. До прикладу, цього літа дітлахи відвідували розташування 80-го окремого аеромобільного полку 13-го армійського корпусу Сухопутних військ ЗС України. Цей день був для малечі, особливо хлопців, незабутнім. Виступ розвідників із рукопашним боєм, демонстрація техніки та озброєння, екскурсія військовою частиною, відвідування військового музею. Й, зрештою, обід у знаменитому зимовому саду їдальні десантного полку, де ростуть дерева-екзоти, та майже п’ятиметрова пальма. Командир 80оаемп полковник Віктор Копачинський відзначив, що триматиме на контролі подальшу долю хлопців-вихованців дитбудинку. І слова офіцерського дотримався: один з юнаків, який досяг граничного віку перебування у виховному закладі, пішов до війська і…потрапив служити до десантного полку у Львові. Цієї осені він склав Військову присягу, успішно пройшов усі випробування початкового періоду військово-професійної підготовки й тепер із гордістю носить смугастого тільника і блакитний берет десантника.
І козаків, що мріють піти шляхом свого старшого товариша у Лаврові не бракує! До прикладу – Михайлик Когут, якому виповнилось 10 років. Він перебуває у дитбудинку разом із братом Юрієм. Якщо Юрко більш розважливий, любить співати. То Михась – справжнє чортисько. Під час вистави, яку готували у дитбудинку до Святого Миколая, він навіть отримав відповідну роль, яку, до слова, відмінно виконав. Моторний і непосидючий. Як крапля ртуті, у постійному русі. Фізично Михайлик дуже витривалий і завзятий футболіст.
– Ми цього року їздили до десантників. Там були хлопці в зелених костюмах. Із розмальованими обличчями. Розвідники. Піду служити до них, як підросту. Але це – секрет! – пошепки ділиться він своїми сподіваннями.
Про те, що свято вдалося, красномовно промовляли емоції дітлахів, коли ті заходились розпаковувати подарунки. Ці очі, які випромінюють щастя потрібно бачити! Солодощі та мандаринки, одяг та іграшки та багато інших корисних і необхідних предметів у цей день знайшли малих господарів.
Та, як би не хотілося військовим ще погостювати у своїх друзів, та потрібно було від’їжджати. Дорога до Лавріва – не близька. До того ж сувора зима наклала власні корективи: усе навколо замело снігами, тож не проїхати. Однак, юні вихованці закладу пообіцяли, що завітають до воїнів Львівського гарнізону із концертом на День захисника Вітчизни.
– Ми потренуємося на новій апаратурі і вивчимо для вас нові пісні, – сказав майбутній співак Юрко Когут.

підполковник
Володимир Скоростецький
Регіональний медіа-центр МО України (м. Львів)