Краще славная смерть, ніж неслава в полоні

В Радянському Союзі існувало багато легенд, які створювались владою, та поширювались у маси, аби для людей було створено певні ідеали, до яких вони всі повинні були прагнути.

Тут є Штирліц з Морозовим, та Стаханов із небаченою кількістю добутого вугілля. До цих історій сміливо можна додати ще одну, та їм’я її – «матч смерті».

В часи війни німецький фронт створив футбольну команду «Флакельф», яку всі вважали справжніми професіоналами найвищого рівня, хоч і грали за неї прості вояки, які бодай колись бачили шкіряний м’яч. Метою такого створення було піднімати бойовий дух армії з-за допомогою спортивних перемог над суперниками з окупованих територій. Та от прийшовши на терени нашої батьківщини перемогти «рабів» на полі не вдалось, що і породило нову історію, а з нею і нових кумирів.

Змішана команда футбольних аматорів Люфтваффе і зенітників ППО(Флакельф) 6-го серпня 1942-го року протистояла українській команді «Старт» , яку було створено з колишніх київських динамівців та гравців Локомотиву. Зустріч закінчилась з рахунком 5:1 на користь українців, після чого німецьке керівництво зажадало негайного реваншу, аби заспокоїти маси, та показати зверхність у всьому. Перегравання назначили на 9 серпня, саме в цей день і відбувся «матч смерті».

За легендою гра була дуже напруженою, ініціатива переходила від однієї команди до іншої щомиті, та коли суддя дав знак відпочивати 15 хвилин, у роздягальню киян, які перемагали з рахунком 1-2  зайшов німецький офіцер і наказав в любий спосіб програти гру, або господарі будуть розстріляні.

Команда порадившись декілька хвилин на одинці вирішила – перемога за будь-яку ціну. Адже, слава, яку ми здобудемо та радість народу є набагато дорожчими за життя декількох людей. Але в складі «Старту» був зрадник, який спеціально в кінці матчу зіграв рукою у власному штрафному майданчику та призвів до того, що німці били пенальті. Голкіпер зібрався та не підвів, за декілька хвилин пролунав фінальний свисток: «Старт» переміг «Флакельф» 1:3. Люди раділи нестримно, ейфорія полонила стадіон, лиш футболісти знали, що власними ногами підписали собі смертний вирок, не жаліючи про це ні на секунду. За декілька днів всі були розстріляні, але їх прізвища були перетворені на ікони, кожен став героєм свого народу.

Гарна легенда, що говорити, але все було насправді далеко не так красиво та романтично.  Сьогодні ми вже достовірно знаємо, що на полі у грі брали участь: Микола Трусевич, Олексій Клименко, Іван Кузьменко, Михайло Свиридовський, Микола Коротких, Федір Тютчев, Михайло Путистін, Василь Сухарєв, Володимир Балакін, Михайло Мельник, Макар Гончаренко, Павло Комаров, Юрій Чернега, Петро Сотник. Матч був не настільки напруженим, як писали тогочасні ЗМІ, команда «Старт», насправді, з легкістю перемогла з рахунком 3:5. Але з часом герої того матчу «воскресли» і сміливо розповідали про події того літа. Зокрема за словами безпосереднього учасника матчу Макара Михайловича Гончаренка (інтерв'ю 1992 року), ніхто київським футболістам перед грою не погрожував. Після матчу вони вільно розійшлися по домівках. Через 9 днів після матчу більшість гравців «Старту» заарештували за крадіжку хліба з хлібзаводу. Чотирьох із них розстріляли значно пізніше — через саботаж на хлібозаводі, де згадані футболісти працювали.

А радянська влада гарно скористувалась головним – перемогою та розстрілом, після цього почали знімати фільми про великих «героїв», розповідати піонерам, та ідеалізувати у суспільстві задля створення орієнтирів відданості та патріотичності.

Ось і думайте тепер, чи краще славна смерть, за неславу у полоні, якщо насправді і те і інше – казка, якою «запудрювали» голови мільйонам людей Радянського Союзу.