Є вакансії
07 січня 2013, 19:46
Власник сторінки
Публіцистично-громадський, аналітично нескорений, літературно відсікаючий друкач.
Я працюю у відносно чисельному заводському колективі. Одна зміна нашого підрозділу налічує близько 70 осіб
Я працюю у відносно чисельному
заводському колективі. Одна
зміна нашого підрозділу налічує близько
70 осіб (таких змін чотири) Це люди, які постійно спілкуються і все
про всіх знають.
Всі мої колеги стовідсотково спілкуються російською. Десь відсотків 80 –
взагалі не хочуть щоб Україна
була повноцінною державою на політичній мапі світу (для них окрім Російських не існує
жодних пріоритетів)
Проте , за 12 років мого проживання серед російськомовного суспільства, у мене лише укріпилася
думка – не змінювати мову спілкування. Більше того, я дійшов висновку, що необхідно вдосконалювати свій рівень знання української.
Однак, дивлячись на друзів і знайомих котрі
переїхали з сіл Луганщини до міст, і русифікувалися, чомусь виникає відчуття
зрадливості – не до тих, хто русифікує,
а до тих, хто не українізує.
За два десятка літ української незалежності, ми не спромоглися не лише зупинити
русифікацію України, а ми все зробили для того, щоб вона прискорилася.
Як це виправити…? Так, як і все… Дуже просто. Через приклад.
Днями колега, котрий
по натурі «сачок-паразит» (але
сачок він, скажемо так, невмілий, себто
яскраво виражений) мабуть, відчувши
святкову розслабленість та незаслужену доброту
з боку колег, перейшов
до більш нахабних
дій. Він прогундосив мені:
«Разгаварівай по рускі»
Звичайно, на таке нахабство я не міг не зреагувати… Слова мої були незвично
різкі; коментарі й
пропозиції, на мою думку, - слушні. При цьому, був присутній його безпосередній керівник.
У вухо я нахабі не зацідив, але подальша
його поведінка, яка мені почала подобатися, підігрівала
думку, що вушний лящ неодмінно
б прискорив і закріпив
явні зміни в кращий бік. І навіть мовні.
Він, нарешті, почав шукати підтримки у фізичній роботі. Він почав працювати.
Після цього я ще раз переконався у тому, що
як іноді корисно буває дати можливість
нахабі відчути себе
безжалісним слимаком.
Зрозуміло, що з якихось психологічних точок зору, мої дії були не досить правильними. Мовляв, правильніше й, можливо, корисніше було б коли
мої дії були спрямовані на те, щоб дати нахабі відчути себе власником вищого
розуму.
І, безумовно, знайдуться люди, котрі
намагатимуться аргументовано доводити,
що нахаби потрібні у колективах, та, що вони
відіграють чи не найважливішу роль у цивілізаційних процесах, і ці люди матимуть рацію.
Але, друзі, не русифікуйтеся! Українізуйте!
Тим більше, що роботи – непочатий край!
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.