Варшавський договір 1920 року

Україна знову не змогла втримати свою державність.

Одним з визначних договорів для УНР став Варшавський договір, укладений 21 квітня 1920 року між міністром закордонних справ Директорії, головою дипломатичної місії УНР у Польщі А. Лівицьким та міністром закордонних справ Польщі Я. Домбським. Головними  умовами  були:  

1. Польський уряд визнавав право УНР на незалежне існування в межах на північ, схід і південь, які будуть визначені домовленостями із сусідніми державами. Одночасно Польща визнавала Директорію суверенної Української Народної Республіки на чолі з Головним отаманом Петлюрою як верховну владу в УНР. 

2. Кордони УНР встановлювалися таким чином, що Річ Посполита в обмін за визнання незалежності України діставала Східну Галичину, Західну Волинь, Холмщину,Підляшшя,Полісся.  

3. Польща визнавала за УНР територію до кордонів 1772 року (тобто першого поділу Польщі).  

4. Обидві сторони взаємно зобов'язувалися не укладати міжнародних угод, небезпечних для будь-якої з них.  

5. Національно-культурні права мали забезпечуватися громадянам української і польської національностей на територіях обох держав.  

6. Аграрна реформа в Україні здійснюватиметься конститу-антою (установчими зборами, які скликаються з метою розробки конституції). А до її скликання юридично забезпечувалися права землевласників польської національності в Україні.  

7. Укладалася військова конвенція, що становила інтегральну частину цього договору.  

8. Умова залишалася таємною і без згоди обох сторін не могла бути опублікована, за винятком параграфа 1, який оголошувався відразу ж після підписання угоди.  

9. Умова вступала в силу негайно по її підписанню. Як таємний, договір не підлягав ратифікації. 

 24 квітня було підписано воєнну конвенцію. Бойові дії обох сторін могли вестися тільки під польським командуванням, економічне життя України переходило під контроль Польщі, валюта мала бути спільною, ольському управлінню підпорядковувалися залізниці. Україна зобов'язувалася постачати польському війську харчування, коней, волів, підводи. 
       Проте цей договір викликав невдоволення усіх громадян незалежно від географії проживання, статусу у суспільстві чи приналежності до влади. Невдоволені були перш за все тим, що договір підписала дипломатична місія, а уряд був лише поставлений до відома. Галичани ж вважали, що їх просто віддають до складу Польщі. Цей договір став навіть причиною урядової кризи, адже у відставку пішов уряд І.Мазепи. Договір був засуджений та названий незаконним на конференції у Празі.

І. Огієнко згадував, що Петлюра, приїхавши з Варшави до Кам'янця-Подільського, сказав так: «Я знаю, що багато з вас не вірить у наш новий союз. Цим я відповім приказкою. „Тату, он чорт лізе в хату",— кричить переляканий син. А батько спокійно відповідає: „Нехай чорт, аби не москаль».
       Вже 12 жовтня 1920 року було підписано прелімінарний договір, яким  визначалися кордони між Польщею та Україною. 18 березня 1921 року було підписано мирной договір між Польщею та Росією в Ризі. УСРР, Холмщина, Підляшшя, Західна Волинь і Західне Полісся дісталися Польщі, а Східна Волинь — Росії. Доля Галичини остаточно не вирішувалася. 1923 року Галичину було віддано Польщі

На жаль, Україна знову не втримала свою державність та була розчленована на шматки між іншими державами.