ЗГАДАЙМО ЮРІЯ ГОРЛІСА - ГОРСЬКОГО.

"Коли я впаду, мою кров вип'є рідна земля, щоб виростити з неї траву для коня того, хто стане на моє місце".

     Цьогорічний січень видався багатим на ювілеї. 06.01.13 року виповнилося 75 років з дня народження Василя Стуса і 115 років з д.н. Володимира Сосюри. Сьогодні виповнюється 115 років від дня, коли в селі Демидівка на Полтавщині, в родині Юрія Городянина-Лісовського та Людвини Соколовської народився син Юрій, котрий більше відомий під псевдо Горліс-Горський, аніж під своїм власним прізвищем. 

     Усі троє є людьми - символами. Видатний поет-мученик Василь Стус - дисидентського руху "шістидесятників", геніальний Володимир Сосюра - української радянської літератури і притаманних цій літературі (як і її творцям) внутрішніх протиріч та конфліктів між власне українським та радянсько-більшовицько-комуністичним.

     Юрій Горліс Горський - постать легендарна та маловідома водночас, котра є уособленням героїзму та трагедії українського визвольного руху першої половини 20 сторіччя. На долю цієї людини випало стільки небезпечних пригод та поневірянь, що їх вистачило б не на одне життя. Молодий кавалерист, що отримав бойовий вишкіл на фронтах Першої світової, у 1918-му стає до лав Запорізької дивізії армії УНР, на початку 1920-го бере участь у Першому зимовому поході, під час якого опиняється серед повстанців Холодного Яру, пліч о пліч з якими впродовж року веде боротьбу проти ЧК, продзагонів та більшовицьких армійських частин. Довелося Юрію побувати в більшовицькому полоні, в катівні Єлисаветградського ЧК та "тюрподі" Вінницького ГПУ, в Лук'янівській тюрмі, в тюрмах Полтави та Херсону (загалом 97 місяців арешту), в Херсонській психлікарні, двічі дивом врятуватися від розстрілу, за завдянням антибільшовицького підпілля працювати в агентурному апараті ГПУ, зриваючи чекістські спецоперації.

      В 30-х роках Юрій проявив себе як талановитий літератор, по гарячих слідах зобразивши потворне обличчя ЧК-ГПУ в книзі "У ворожому таборі", жахи радянської репресивної психіатрії в повісті "Між живими трупами", пише антисталінський маніфест "Ave dictator!", повість "Отаман Хмара", і нарешті - сповнену драматизму, головну книгу свого життя - документальний роман "Холодний Яр", що доніс до сучасників та наступних поколінь українців правду про селянський повстанський рух та його ватажків, а також про жахливі злочини "червоного терору".

     На жаль, особисте щастя Юрія було недовгим. У 1943 році він одружився на Галині Талащук, 25 вересня 1946 року в західно-німецькому місті Ульм в них народилася донька Леся, а через два дні Юрій, якого не брала ворожа куля, загинув наче б то від рук "своїх" за нез'ясованих обставин. На жаль, не відоме і місце, де він похований.Сам він про свою смерть висловився так:«Коли я впаду, мою кров вип'є рідна земля, щоб виростити з неї траву для коня того, хто стане на моє місце.»

     Сьогодні є привід згадати про цю непересічну особистість, а також подякувати історику-досліднику Роману Ковалю за величезну працю, яку він звершив, щоб відкрити широкому загалу Горліса-Горського, його "Холодний Яр", і пролити світло на мало відому і слабо досліджену історію української козаччини та селянського повстанського руху початку 20 сторіччя (котрий донедавна асоціювався переважно лише з Махном та "махновщиною") та його отаманів.

      Хто бажає більше дізнатися про Юрія Городянина-Лісовського, про боротьбу відважних та відчайдушних холодноярців, на чиєму прапорі майоріло гасло "Воля України або смерть!", про інших отаманів тієї буремної доби, раджу придбати останнє видання роману "Холодний Яр" у твердій палітурці  в редакції Романа Коваля, що містить багато історичних та біографічних довідок, фотографій, документів. Це книга, на тлі якої вигадані герої Дюма-старшого нервово смалять бамбук, і сюжету якої позаздрили б сценаристи Голівуду (вже не кажучи про "Мосфільм"). На жаль , вітчизняні режисери, продюсери та чиновники від культури досі не виявили до неї жодного інтересу, знімаючи переважно развлєкалово та дебілізуючі рускоязичниє серіали про лялькові пристрасті лялькових "героїв", пропагуючи бездушний егоцентризм та гламурне потреблядство, словом сумнівні "цінності" постсовка та "руССкого міра". Що поробиш, який час, такі і "герої", але це вже дещо інша тема.