Рецензія на книгу «Хочу жити» Данила Чайковського

«Хочу жити!» - надзвичайно цікава книга не лише для істориків, але і для психологів, юристів та просто освічених людей, які прагнуть самовдосконалення і щиро хочуть домогтися кращого для України.

Читаючи книгу  «Хочу жити» Данила Чайковського понринаєшся у тривожні події Великої Вітчизняної Війни. Жахливі сторінки нашого минулого змушують нас задуматися та частично відчути події на собі. Завдяки майстерності автора можна почути дитячі крики та відчути на собі сльози матерів. Саме цього  і прагнув Чайковський пишучи свою книгу.

«Хочу жити!» - надзвичайно цікава книга не лише для істориків, але і для психологів, педагогів, юристів та просто освічених людей, які прагнуть самовдосконалення і щиро хочуть домогтися кращого для світу. Усеосяжно пронизана надзвичайним стрімким потоком людських почуттів та переживань.Торкають серце уся правда та жалоба історичних фактів. «Мова автора проста і зрозуміла будь-якій пересічній людині, що робить її доступною для широкого кола читачів, проте, не так багато людей хочуть знати цей темний бік нашої історії з жахливими деталями-спогадами, пронизаними болем та надією, нестримним патріотизмом та гуманізмом, який дає людям сили «жити». Справжня та непереборна любов лише одна – любов до життя.

Книга розповідає про перебування автора у концтаборах і правдиво змальовує страшні події, від прочитання яких стає просто моторошно. По-справжньому сильне враження залишають описи автора, навіюючи всеохоплюючий страх: «Палачі відчинили двері газової камери й почали виносити тіла, покорчені мукою, поранені власними зубами й нігтями в боротьбі з нагальною смертю. Малі подушені дитинчата схожі на порвані шматяні ляльки.» Надзвичайно жорстокі порядки, які панували у таборі, важко тверезо осмислити, бо «за те, що з блоку втік в’язень Н.1793 буде розстріляних двадцять вибраних людей!» Не залишив без уваги і цей фрагмент:  «вартовий СС-ман пустив на дівчину великого вовчура, і він кинувся як оскаженілий. Пес рвав зубами одежу враз із тілом і жалібний крик дівчини мішався із реготом вартового».  За таких нелюдських умов нещасним людям нічого не залишалося, як у відчаї «іти на дроти», адже таке життя – нестерпне: «В’язень підійшов до огорожі, звів руки долонями вверх, як давні праведники при молитві, й важко опустився на дроти. Сухо затріскотіли блакитні вогники й електричний струм зім’яв лице в’язня морщинами болю».  Без зайвих слів зрозуміло, що табір Аушвіц – це пекло на Землі, це мільйони безневинно втрачених життів, це нескінченні муки і сльози, це зникла віра в Бога.

 "Мабуть, без віри ми б не пройшли цю війну. Ми дужі й молоді, тверді й незламні. Головне друзі, що живемо тут у таборі і там, у лісах, де йде боротьба. І будемо жити, бо ми хочемо жити!".  Завдяки цій книзі хочеться сказати: «Хочу жити!», жити заради майбутнього своєї країни, її незалежності та могутності, своїх дітей та онуків, так, як це робили ці відчайдушні патріоти та незламні герої.