Голод в Україні 1932-1933 років

Як українців морили голодом

Голодомор – це спрямовані дії влади на знищення нації або певної її частини. І наша держава стала жертвою цього страшного явища, що призвело до багатомільйонних людських втрат українського народу.

Трагедію, яка прийшла (була приведена в Україну) можна було передбачити вже в 1925 році, коли XVI з`їзд білшовицької партії обрав курс на індустріалізацію. Вона мала відбуватися за рахунок села, для чого було ухвалено невідповідність цін на промислові та сільськогосподарські товари.

Штучно встановлена різниця цін мала на меті викачати гроші на розвиток індустрії. Таким чином у Росії українське селянство втрачало щорічно 300 мільйонів золотих довоєнних карбованців. За таких складних умов українська влада була змушена виступати  співорганізатором голоду, свого народу, тому що не мала можливості затверджувтаи свій бюджет самостійно. З книги Володимира Сергійчука «Як нас морили голодом» : « Уважне вивчення документів, багато з яких друкуються вперше; дає можливість усвідомити: голодомор планувався з Москви, українські більшовики були слухняними виконавцями вказівок Кремля. Це підписи тих, кого нам представляли жертвами сталінізму, стоять на постановах про зниження України голодом.»

Цілком природно, що примусова колективізація – вона розпочалася 1929 року в масових масштабах, остаточно розвалила українське село. Що й стало першим кроком до глодомору 1932-1933 років.

Навіть у роки голоду, коли бракувало хліба в Україні, більшовицька влада не припиняла його експорту. Вивезено його 1,72 і 1,68 мільйона тонн зерна. Частково цей експорт й здійснювався для того, щоб за кордоном справити враження, що хлібу достатньо в СРСР. Однак приховувати таку масштабну річ, як глодомор цілої нації не вдалося довгий час. Тут можна процитувати слова професора Олексаедра Шульгіна, який звертався до Хлібної комісії, яка була створена Лондонською економічною конфернецією: «...Цей хліб по праву належить тим, хто його сіяв і хто нині вмирає з голоду – селянам України і Кубані. З свого боку ми рішуче протистуємо проти такого вивозу, який ми не можемо інакше кваліфікувати як злочинним.»

Конфіскація «за будь-яку ціну» урожаю зернових радянською владою, при цьому коли запаси в резервах мали вже значні обсяги (а часто просто вже гнили)  або здійснення його на експорт за кордон тоді, коли цілі українські сім`ї помирали, а діти пухли від голоду – це злочин, який  має масштаби вбивста більші ніж можна представити і який приховувався десятиліттями та замовчувався радянською владою. Це справді штучний голод, яким морили наших предків. І розуміння того, що був період коли про нього взагалі заборонялося будь-де згадувати просто шокує. Адже тисячі свідків були бездіяльними та  змушені мовчати  і це виглядає, як байдужість, яка вражає.

Сьогодні ми вже можемо сказати, що голодомор, який довгий час приховувався тепер є визнаним. А саме  24 країни офіційно визнали його геноцидом українського народу. Лише в 2006 році Український парламент визнав Голодомор геноцидом українського народу. За соціологічними опитуваннями, які було проведено 2010 року 60% громадян України вважають Голодом геноцидом. 

За судовим розглядом 2010 року кримінальної справи за фактом здійснення злочину генноциду було констатовано, що за даними науково-демографічної експертизи загальна кількість померлих від Голодомору станвоить 3 мільйони 941 тисяча осіб. Крім цього за даними слідства було визначено, що втрати українців у частині ненароджених становить 5 мільйонів 122 тисячі осіб.

Тому ми повинні пам`ятати тих хто загинув, а точніше був вбитий, і згадуватия та вшановувати їхню пам`ять та хоча б в день жалоби запалити свічку за загиблу дитину, родину, а загалом й за цілу Україну, яка постраждала від такого горя не один раз. Днем пам`яті жертв голодоморів визнана четверта субота дистопада.