Про коефіцієнт корисності від національного криміналу
24 січня 2013, 10:55
Власник сторінки
вільний журналіст
Розділ з моєї книжки
Ой-йой-йой! Яка прикрість! В часі Вашої
відсутності хтось, не спитавши дозволу та не отримавши згоди, відвідав
Ваше помешкання, й позбавив Вас заощаджень, кришталевого й фарфорового
посуду та іранського килимка. Співчуваю. Це справді прикрість. Пробачте
мене за недоречне (на перший погляд) зауваження, та я б радив відразу
подумати над причиною халепи.
Пригадайте: можливо, кілька днів чи тижнів тому Ви необачно (а можливо і
свідомо, прагнучи “набити собі ціну”), похизувались у присутності
сторонніх власним матеріальним добробутом? Якщо так, то Ви, самі того не
бажаючи, спровокували заздрісних недоброзичливців. Дозвольте ще одне
запитання: як Ви ставитесь до творчої спадщини Тараса Шевченка? Особливо
до його заклику “...і чужому научайтесь...”? Не погидуйте повчитись у
мудрих англійців, і втільте в життя їхнє прислів`я “Моя оселя — моя
фортеця”. Ну як? Ви все обмізкували й зважили? Сподіваюсь, у майбутньому
Ви не “розслаблятимете булки” (не втрачатимете пильності).
Як
Ви вважаєте, чому більшість держав у корені власної назви мають ім`я
етнічної спільноти (нації), котра здавна заселяє її терени?
Загальновідомо: держава — інституція, що має гарантувати збереження
національної ідентичності автохтонів, тобто тієї етнічної спільноти
(нації), що дала ім`я державі. (З певних об`єктивних причин сучасна
українська політична та економічна еліти не виконують покладених на них
Творцем, нацією й природою обов`язки, але їхні злочинні дії не є
правилом для цивілізованих народів). В ідеалі, делегуючи обраних до
законодавчого органу влади представників тих чи інших політичних,
громадських та економічних середовищ, нація сама формує власне внутрішнє
життя й зовнішню політику. Держава має гарантувати загалові
матеріальний добробут, захист честі й гідності всієї етнічної спільноти
(нації) й кожного громадянина зокрема. Так мусить бути в ідеалі, й до
цього прагнуть і прямують цивілізовані європейські народи. Прикро
визнавати, але з серпня 1991 року (від початку відновлення української
держави) постколоніальна, посткомуністична, постокупаційна
адміністрація, не маючи на те жодного юридичного й морального права,
посівши всі гілки влади, самопроголосила себе політичною й економічною
елітою. Дійсність засвідчила: забаганки можновладців й потреби
українського народу є цілком полярними.
Досконалий лише
Господь. Падали в гріх звичайні смертні й Божі обранці: цар Давид, його
син Соломон, ангели. Позаково, що значний відсоток громадян
постсов`єтського простору не соромиться (незалежно від майнового й
суспільного стану) порушувати чинний Карний Кодекс. Ніхто й ніколи
(окрім Бога) не довідається про зміст Ваших думок і причини, що
спонукали до тих чи інших вчинків. Ви любите Батьківщину й щиро зичите
їй і народові суцільних гараздів. Ви розумієте, що “земна мандрівка”
(життя в цьому грішному світі) це лише Господнє випробування на право
перебувати з Ним після фізичної смерті, але Вас жахає кількість
співвітчизників-співплемінників,
котрі з вини недолугих політиків, мов дурна отара, бредуть на вірну
загибель (“туди, де плач і скрегіт зубів”). Вас справедливо обурює
безпринципність, продажність і запобігання перед бездумним натовпом
владної верхівки й Ви не розумієте, чому вчорашні зрадники-колаборанти
продовжують грабувати Україну, маскуючи власні злочини вболіванням за
долю народу. Вас шокує беззаконня, що чинять правоохоронці, продажність
журналістів і твердолобість міністерських челядників. Якщо Ви не
пустомеля й прагнете змін, врешті-решт Ви зважитесь на вчинок. Не
соромтесь і не зневірюйтесь, якщо “загал цього не сприйме”. В серпні
2004 року мої побратими заклали на одному з київських базарів вибухівку.
“Шокована громадскість” і тогочасна верхівка (час показав, що й нинішня
також), розцінили їхній вчинок як терористичний акт і кримінальний
злочин. Внаслідок вибуху київська міліція (нехай і тимчасово) позбулася
одного з джерел незаконного збагачення. Прагнучи приховати від чесних
платників податків власну бездіяльність і свідоме покривання безлічі
вчинених з їхнього відому злочинів, “правоохоронці”, самі того не
бажаючи, вимушені були розпочати понад сто кримінальних справ супроти
нелегалів-мігрантів, торгашів наркотиками та контрабандною продукцією.
Квартет “троєщинських терористів” порушив Карний Кодекс, але чи вчинили
хлопці злочин? Стверджую, що ні. Злочин чинить той, хто засуджує дії
небайдужих до долі Батьківщини патріотів. Аналогічними до “троєщинських
терористів“ міркуваннями керувались і боївкарі ОУН в 1932 році, грабуючи
банк в Городку Ягеллонському. Двом з них (Біласу й Данилишину) за
пограбування й вбивства польський окупаційний суд виніс смертний вирок,
але в день страти в багатьох церквах Галичини били в дзвони й правили
службу. Опір окупантам і насильникам (незалежно від зовнішньої форми)
завжди викликав в українців захоплення й підтримку. Понад двадцять років
змагав з московськими окупантами та їхніми лакеями з числа жидів і
поляків Устим Кармелюк. Його вбивця отримав з рук московського царя
золоту каблучку (як винагороду), але ім`я народного месника (а він не
соромився й грабувати) довіку асоціюватиметься з національно-визвольним
рухом.
Зафіксована на клаптику низькоякісного туалетного
паперу “незалежність” жодним чином не дає нам підстави стверджувати, що
Україна стала такою насправді, оскільки вона не є суб`єктом міжнародної
політики, а українці не є господарями на власній землі. Події, що
відбуваються в політичних колах, виходять за рамки будь-якої моралі.
Торгуючись національними інтересами й свідомо погоджуючись на роль
обслуговуючого персоналу зовнішніх чинників, українські політики
змагають за міністерські портфелі, парламентські крісла та посади у
виконавчих структурах. Донині жоден з них не був притягнутий до
кримінальної відповідальності за зраду Батьківщини. (Як на мене, цей
злочин є найтяжчим). В усі часи зростання злочинності було пов`язане з
падінням моралі. Про яку мораль може йтися, коли з екранів телевізорів
та шпальт періодики розголошуються таємниці приватного життя,
пропагуються шахрайство, різноманітні форми крадіжок, контрабанда,
незаконна підприємницька діяльність, статеве розбещення, а книжкові ятки
цілком легально пропонують написані москвинською мовою вульгарні,
брутальні й кримінальні “детективні романи”? Стверджую: все це стає
підручником для духовно необтесаних підлітків. Гнила й наскрізь трухлява
українська владна верхівка спочатку узаконила пропаганду зла й гріха, а
потім тим самим законом позбавляє волі тих, хто вгледівши зло й гріх,
втілює їх в життя. Гідний подиву факт упередженості української феміди.
Її каральний меч безжалісно стинає голови рядових виконавців злочину,
але він жодного разу не впав на голови “законослухняних” спокусників й
ініціаторів.
Не полінуйтесь поспостерігати за діями і
поведінкою “іноземних інвесторів”. Навіть неупередженого погляду досить,
аби зрозуміти, що до нас ставляться з неприхованою зверхністю. Чужинців
жодним чином не турбують і не цікавлять проблеми й потреби нашого
народу. Українців і Україну сприймають як знаряддя заробітку. Вас
влаштовує роль предмета, з яким працюють? Мене — ні. Я обурений тим, що
окремі нинішні національні й наднаціональні потуги перетворили весь світ
(Україну також) на арену змагань за виготовлення й збут продукції. Я не
хочу, аби хтось, не питаючи моєї згоди, вимагав від мене чинити
наперекір власному сумлінню й Божим Заповідям, а зденаціоналізовані
гермафродити від мого імені й від імені багатостраждального українського
народу жебрачили позики в валютних фондах сумнівної репутації. Як і в
часі Другої Світової війни, Україна продовжує перебувати в ролі об`єкта
змагань між зовнішніми чинниками. Змагаючись за панування, хижа
Московщина й підлий англо-саксонський світ влаштували на нашій землі
“вертеп розбійників”. З цієї причини я прошу Вас не поспішати
засуджувати українців, котрі, виїхавши на заробітки до США або Росії,
гуртуються там в “бригади” (ватаги) й здобувають кошти крадіжками,
грабунком і шахрайством. Певний відсоток здобутих таким чином купюр й
асигнацій потрапляють до кишень їхніх рідних в Україні. Не заважайте їм
найпримітивнішим способом хоч би частково відновлювати справедливість.
Запевняю Вас: душі “українських бандитів” — не бездушні колоди. Свого
часу доля звела мене з “рекетирами” (здирниками), котрі контролювали
митницю на ділянці українсько-польського кордону. Більшість з них були
звичайнісінькими галицькими й волинськими хлопцями. Спільно з ними я
“штрафував” “бариг” (гендлярів), які везли на продаж в Україну
болгарські парфуми, сірійські бюстгалтери й турецькі джинси. За “підрив
національної економіки” платили й американськими долярами, і
українськими гривнями, і польськими злотими. Для водіїв російських
автомашин і на хамовитих вихідців з окацаплених регіонів України діяла
окрема (зрозуміло, що вдвічі вища від звичайної) такса. В моїй
присутності зухвалому “рускоязичному кієвляніну” розбили пляшку об
голову й порізали ножем обличчя. (Він набрався нахабства протестувати й
погрожувати). Мені відомо, що на зароблені таким чином гроші, один з
“рекетирів” збудував неподалік від Луцька кав`ярню. Невже збагачувати
економіку України й поліпшувати добробут її громадян злочин?
Не
важко здогадатись, з чиєї подачі підконтрольні різноманітним політичним,
окремим національним і чисельним наднаціональним потугам «засоби
масової інформації» (знаряддя одурманення й виховання збочених смаків)
активно культивують й експлуатують таке поняття, як “суспільна думка”.
За посередництвом цієї абстрактної “думки” приймаються й втілюються в
життя закони, що радикально змінюють притаманний для нашого народу ритм
життя. Мені не відомо, чим керувалась Верховна Рада, відміняючи графу
про національну приналежність у паспортах. Та я на кожному кроці чую про
сіцілійську мафію, неаполітанську камору, чеченські бригади, японську
якудзу й китайські тріади. Розслідуючи злочин, працівники органу
дізнання, насамперед з`ясовують національну приналежність злочинця.
Знання особливостей національного менталітету полегшують
оперативно-пошукові заходи.
Мешканці Києва, Одеси, Донецька,
Дніпропетровська й Харкова на власній шкурі відчули свавілля (свідоме
ігнорування всіх норм пристойності й моралі) вихідцями з Кавказу. Попри
споконвічну ненависть між вірменами й азербайджанцями, осетинами й
інгушами, чеченцями й грузинами, в керівників етнічних кримінальних
угрупувань вистачило розуму, аби усвідомити, що перенесення бойових дій в
Україну (рівно як і в Росію) виявиться для всіх них згубним. У цій
війні не буде переможців. Чітко поділивши “сфери впливу”, “чорнозаді”,
мов упирі, присмоктались до тіла автохтонів (українців) і нещадно
висмоктують усі соки. Горбоносі грузини, підлі вірмени, смердючі
азербайджанці, віроломні осетини, хтиві аварці та дикі чеченці й інгуші,
в Україні “пустилися берега”. Окрім “традиційних” кримінальних
угрупувань, у великих містах України існують і діють
“національно-культурні товариства” в`єтнамців, арабів, вихідців з Африки
(нігерів), латиноамериканців (гусаносів), китайців, курдів, корейців
тощо. Від самих початків своєї “національно-культурної” діяльності вони
займались розповсюдженням наркотиків, контрабандою й торгівлею краденим.
Дезорганізовані «розвалом імперії зла» правоохоронці (міліція й
перейменоване в СБУ КГБ) не чинили чужинцям жодного серйозного спротиву.
Навпаки, силовиків чомусь влаштовував такий ненормальний стан речей.
(1994 року я мав довгу й малоприємну “профілактичну співбесіду” з
офіцером СБУ, за нанесення “особі кавказької національності” тілесних
ушкоджень. Духовного нащадка й послідовника садиста Дзержинського жодним
чином не турбував той факт, що “потерпілий” займався здирництвом).
Цілком протилежна ситуація склалась на Західних теренах України. Свого
часу львівський “авторитет” Завінський кинув гасло “Львів для
українців”. До боротьби з “чорною заразою” долучились майже всі
громадські й політичні середовища. “Хачиків” (особливо чеченців і
азербайжанців) стріляли й гамселили немилосердно. Порівняйте стан
криміногенної ситуації в Західних й Південно-Східних регіонах і Ви
переконаєтесь в єдиноправильності позиції Завінського. Його хлопці
донині щедро офірують на відбудову поруйнованих
московсько-большевицькими окупантами храмів, відверто конфліктують з
кавказькими й московськими “законниками” (керівниками злочинного світу),
й (як це не смішно й абсурдно звучить) протистоять безконтрольній
приватизації. Аналогічно вчинила й Івано-Франківська “братва”. Ніким не
кликаного чеченського бригадира-командира Како Махаурі та його посаджену
в японські джипи “бригаду” козолупів зустріли, як прийнято стрічати
непроханого гостя. Скажіть мені на милість: невже розумна й порядна
людина засуджуватиме нащадків славних опришків? Як я маю ставитись до
колишнього КГБіста (а нинішнього СБУшника), котрий в часі урочистого
мітингу з нагоди Дня Незалежності розпитував мене про обставини й
причини вбивства вищезгаданого “звіра”?
Щедрим на пожертви для
українських церков та патріотичних середовищ був і киянин Петро Хмарук.
Його принципова позиція, дієве протистояння чужонаціональному
(насампепед російському) криміналові, викликали скажену лють у тих, хто
навіть після проголошення Україною незалежності, продовжував з
лакейською слухняністю виконувати вказівки Кремля.
Дозволю собі
навести й інші приклади. В 20-30 роках минулого століття криміналітет
новопосталих балтійських держав (Литви, Латвії й Естонії) найактивніше
протистояв російським білоемігрантським зграям, й врешті-решт витіснив
їх. Усе награбоване лишалось у Прибалтиці, а не текло до американських,
німецьких, чи швейцарських банків.
Проте повернімось в нинішні
нерадісні реалії. Не з вуст сторонніх, а з власного досвіду почуваюсь
зобов'язаним засвідчити: під сучасну пору значний відсоток “потерпілих”
від дій кримінальників становлять особи, котрі нажились нечесним шляхом.
Невже Ви проти “перерозподілу награбованого”? Так, це нечесний і
далекий від ідеалу шлях. Але чи творите Ви кращу альтернативу?
Дослідження гентиків науково обгрунтували задеклароване ще в «Старому
Заповіті» застереження від гріховного трибу життя. Наслідки непослуху
Господній Волі (здоровому глуздові) — трагічні. З причин певних
генетичних аномалій (гріховності предків) народжуються люди котрі
прагнуть безугавного конфлікту з суспільством. Але відсоток таких вкрай
низький. Решта вдаються до криміналу з причини недолугості Конституції й
законів, безчесності та безпринципності можновладців, відсутності змоги
чесним шляхом досягнути бажаного.
Підсумовуючи викладені думки доходжу наступного висновку:
1) Національний кримінал спонукає загал до повсякчасного вболівання за особисту безпеку.
2) Протистоїть чужинському засиллю.
3) Змушує “працювати” “незадіяні” кошти.
Олесь Вахній
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.