Цинічне пашталакання продажного щура
04 лютого 2013, 09:32
Власник сторінки
вільний журналіст
Ненаситний себелюбець
Загальновідомо, що найбільшим гальмом людського поступу є аморальність,
безпринципність, гін за дочасною земною славою, пошук виправдань
недолугості й вивищення гріховних забаганок над відвічними та довічними
правдами. Факт фіксації в серпні 1991-го року на папері незалежності, на
жаль так і не спричинився до очищення України від
виродків-колаборантів, осіб які в часи
окупації були знаряддям реалізації злочинних намірів поневолювачів.
Лишені в спадок від почилого (і геть не в Бозі) сатанинського Союзу
система та її репрезентанти і адепти, донині здійснюють чорну справу
морального розкладу та фізичного винародовлення українців.
Беззмістовна суєта вкупі з нинішнім незаздрісним буттям (виживанням)
багатьох змушують незгадувати, а з часом і забувати події часів
закономірної руйнації сов'єтського комунізму. Під сучасну пору, саме
пам'ять й вагоме слово небайдужих до долі рідного народу патріотів є
дієвою протидією наступу й цинічній ході підлості, брехні й
несправедливості.
Постанню когорти патріотичних організацій в
Києві періоду вимушеної горбачовської “перебудови” передувала діяльність
Українського Культурологічного Клубу. Свідомий власного призначення люд
дискутував і гуртувався. Проте факт постання неконтрольованих середовищ
викликав шаленну протидію з боку режиму. Одне з засідань УКК мало не
зірвав перший секретар Подільського райкому КПСС Іван Салій. Ігноруючи
найелементарніші норми пристойності, в супроводі трьох блюдолизів, він
вірвався в приміщення де відбувалось зібрання й зажадав надати
можливість йому виступити. Не знаю чим керувався головуючий В'ячеслав
Чорновіл, задавільняючи забаганку хама, проте москвомовний виступ
репрезентанта марксового вчення окрім закликів пишатись “своєй родіной
СССР” й запевнень “ми хахли должни работать” свіжою думкою присутніх так
і не порадував. Відзначився в ті роки товариш Салій і в часі одного з
мітингів біля будівлі Києво-Могилянської академії. В період окупації, в
корпусах першого вищого в Східній Європі навчального закладу готували
політпрацівників для військово-морського флоту СССР. Учасників мітингу,
знову ж таки, мовою гаркавого “вождя світового пролетаріату” Салій
залякував трьома сотнями бойовиків, які за рогом чекають його наказу
калічити незгідних зі злочинною діяльність партії яка дала йому посаду.
Подіям кінця 80-их початку 90-их років вже минулого століття були
присвячені кілька наукових досліджень й дисертацій. На жаль, тверезі й
однозначні висновки не стали причиною судових процесів над вбивцями душ і
тіл, та заслуженої кари за злочини проти людства.
Відомо, що
безкарність множить злочини. Згаданий вище Іван Салій, як доречі і всі
компартійні апаратники, ніколи не вирізнявся принциповістю й прагненням
служити українському народу. Згуртованість з такими ж як і сам,
непокараними пристосуванцями, уможливила подальшу діяльність на ниві
цинічної зневаги й окрадання впродовж століть зневажуваних й
окрадуваних співплемінників. Обіймаючи посади Київського міського
голови, депутата ВР, очільника підрозділів в міністерствах й Київській
міській адміністрації, Салій ніколи не вирізнявся принциповістю й
закликами до протидії свавіллю вчорашніх однопартійців. Навпаки,
користувався нагодами задля особистого збагачення й вірно служив системі
яка продовжувала утримувати українців в стані рабства.
28-го
січня, в приміщенні інформаційної агенції УкрІнформ, витьохкуючи вже
нашою солов'їною мовою несусвітні дурниці, Салій нагадав про власну
нікчемну персону нинішнім очільникам системи, країни і Партії Регіонів.
Розуміючи, що справедлива навіть не любов а ненависть киян до колишнього
КГБіста Олександра Попопва може стати причиною для відмови останнього в
участі у виборах, Салій заявив про намір балатуватись на посаду
Київського міського Голови. Влаштоване ним дійство нагадувало дешевий
водевіль з препаскудною грою закоханих в несмак акторів й виликало
огиду. Склад присутніх, окрім штатного кореспондента УкрІнформу та двох
незалежних журналістів (серед яких й автор цих рядків) становили
матеріально зацікавлені симулятори київської громади. Попередньо завчені
та зачитані з папірчика запитання на які виступаючий мав відповіді,
рівно як й похвальні дифірамби на його адресу з їхніх вуст, насправді
були блювотворним солоспівом. Не берусь навіть переповідати зміст того
огидного і беззмістовного пашталакання. Як і передбачав я з колегою
заздалегіть, згадка про приналежність до компартійної номенклатури, мало
не викликала в Салія серцевий напад. Розчервонівшись до кольору
звареного рака, він підвищеним тоном доводив, що навіть в ті незаздрісні
для українців часи був “демократом”, “опозиціонером” й жодного
відношення до політики винародовлення українців не мав і не має. Проте
зафіксовані в пам'яті події — вперта річ.
Підстав для
невіри, зневаги й громадського остракізму колишньому очільникові
Подільського комуністичного райкому більше ніж достатньо. Його
апелювання до нібито набутого фахового досвіду насправді є пустопорожнім
дзвоном й звичною побрехенькою. Україні вцілому й Києву зокрема
потрібні не фахові пристосуванці, брехуни й астрономічних розмірів
себелюбці, а чесні й принципові патріоти. Прагнення служити ближнім для
останніх є єдиним керунком і мірилом доцільності дій та вчинків. А брак
знання бюрократичних викрутасів в цій справі радше є великим плюсом,
аніж недоліком.
Підозрюю, що бій за посаду Київського міського
голови подарує спостерігачам й громадскості чимало хвилюючих і навіть
захоплюючих дух подій і ситуацій. Можливо товариш Салій ще спроможеться
здивувати, налаякати або й просто посмішити загал якимись гучними
“викриттями” злодійкуватих афер Олександра Попова. Дійсно, злитись
головній дієвій особі цієї статті є за що, оскільки довелось втратити
даровану попередником Попова Леонідом Чернівецьким посаду. Та чи
потрібно загалові спостерігати за галасливими, проте беззмістовними
писком й штурханиною вже викинутих на смітник історії? Не претендую на
пророка, проте здогадуюсь, що відповідь киян забаганці Салія буде
недвозначною.
Запроданцю, покайся!
Олесь Вахній
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.