HOSTEL 2013 або сільрада села Лісники

Частина перша!

 14  лютого 2013 року, я, Вадим Торопов, журналіст «Нашої версії», після отримання від редакції фото, присланого одним з небайдужих мешканців села Лісники одному з журналістів нашого видання,

був відряджений до села Лісники виконувати редакційне завдання в рамках довготривалого журналістського розслідування Нашої Версії. В мою задачу входила фотофіксація площі Грушевського під час релігійного зібрання. Так як на об'яві було написано, що запрошуються усі бажаючі, я їхав без жодних припущень, що щось піде не по людські, які-неякі, а віруючи в Бога люди повинні прийти, так я тоді міркував і жодних застережень у голові не виникало, тим більше що то був Валентинів день, а як відомо в цей день люди намагаються бути добрішими та любячими довколишнє середовище.

Краєвид на площі Грушевського, якщо повернутись спиною до ПК та Сільради Лісників.

 Поїхав в метро до станції Видубичи, цікаво що на шляху, у вагоні метро, трапилась така наклейка:

.

Вийшовши на поверхню, я сів на маршрутку біля фуршету в бік Ходосіївки, Лісників десь о 13-ій годині

вийшов на розвилці за рестораном Духм'яна піч і пішов пішки по вулиці Ватутіна  у бік площі  , на якій містився палац культури та разом з тим ще й сільрада, як буває в маленьких селах.

Біля сільради я зробив декілька паноромних фото:

Грати сільради

Панорама на сільраду - на фото справа видно сільраду, фотографуючи цей знімок чую позаду якійсь чоловік каже:

- Бач на якому джипі їздить "синок" нашої голови!

  Я зрадів почувши хоч яку випадкову інформацію для редакції, підійшов ближче і зфотогрофував номери провсяк випадок, як на моєму місці поступив би кожен кореспондент газети.

 Люди, які попадали випадково в кадр реагували на це нормально і я не відчував жодного імпульсу небезпеки, день був світлий, погода безвітряна, лагідна, все довколо радувало мене як киянина, потрапившого в екологічну зону сільської тиши, чистого повітря та розміреного життя порівняно з київською метушнею. 

тут же я розгледів стенд з тим самим фото, що отримав від редакції, як первооснову для репортажу

  В цей же час, що робив це фото, почув що невідома особа грубим тоном кричить мені, щоб я припинив фотографувати та питає погрозливим тоном:

 - А если хозяину сообщить?

  Я зфотографував цього чоловіка(зліва на фото) разом з його товарищем, доречі всі фото, що я робив, зроблені моїм власним телефоном Nokia N8.

 На задане мені питання відповів, що не маю жодних заперечень і повідомив, що я журналіст і показав посвідчення.

Вони підійшли ближче і знов мене агресивно спитав той же чоловік:

  - Что? Позвонить в 102?

  Я не знияковів і відповів, що це їх право і про всяк випадок включив відеофіксацію і щоб не дражнити уже обурених двох чоловік, направив з'йомку в бік землі. 

 Він дійсно почав комусь телефонувати і як з'ясувалось згодом це була не міліція, а сільрада,  звідки просто посипався народ, я навіть не думав, що в такому невелмчкому приміщенні може вміститись стільки людей.

 Першим вибіг неадекватний молодий чоловік у бейсбольці з оскаженілим виглядом обличчя і з криками та матами, орал щоб  я все стер і стрімко, не припиняючи лайку наближався до мене. За ним я побачив Горлача - нового юриста сільради,

з яким вже була нагода познайомитись 

під час минулого візита по завданню редакції 10 січня 2013 року.

Він добряче мене запам'ятав, про що наголошував при першому знайомстві, та добре знав, що я журналіст "Нашої Версії".

  Відчувши небезпеку я почав голосно повідомляти, що я журналіст та заховав телефон в карман, прокинувши його в дирку в підкладці за спину, на що у відповідь  в ухо, чесно кажучи не сподіваючись на насильницькі дії, після того як побачив юриста. Я думав навпаки, що з його появою все перейде в, керовану законом, юридичну  площину. Но логіка закона тут не зпрацювала і я отримав перший стусан в ліве ухо. Одразу ж підбігли і ті двоє, що стояли біля чорного входу в палац культури, той, що  телефонував в сільраду підбіг перший і почав тримати мене за руки,  да і другий теж не заставив себе чекати і швиденько приєднався до обмеження руху моїх рук. Но справжній когнітивний дісонанс в мене викликав юрист, що також наблизився з декількома лайливими жінками різного віку, не припиняючих мовно образливими словами лаятись на мене. Горлач довго не чекаючи, озвучуючи туж саму вимогу що й неадекватний молодик зі звуженими зеницями (як пізніше з'ясувалось водій Сагач), стерти усе з мого власного телефону а користуючись тим же мотиватором - ударом в ухо, погрожував мені, що я не уїду звідти, поки цього не зроблю. Отримав десь 5-6 ударів з обох боків суто в голову, відчув, що водій в бейсбольній кепці та капюшоні нишпорить у мене по карману, після того як розірвав на мені норкову шапку вартістю 5000грн, саме по тому, куди я поклав телефон, в той час як руки мені тримали ті двоє, з яких почалася пригода. Уявіть як надія появи юриста перетврилась на якійсь фільм жахів, де всі не на твоєму боці і ти один на один з небезпекою. Один проти вісьми у невідомому для тебе селі, уявіть!

 Я закричав, вирвався, забіг в сніг - намагався почати діалог,  навіть полілог. Мені стали погрожувати вже міліцією, з описом того, що вони зможуть на мене наговорити, бо саме числені приклади приводили. Говорили, що скажуть, що я сам напав, потім версія з'явилась, що скажуть про зброю, якої в мене не було і просто сипали припущеннями, як антигерої з глубінки якогось класичного роману. Чомусь мій внутрішній протест означив їх "коробочками"( З інтернету героїня Мертвих душ Гоголя - Коробочка Настасья Петровна – вдова-помещица, вторая «продавщица» мертвых душ Чичикову. Главная черта ее характера – торговая деловитость. Коробочка не претендует на высокую культуру: во всём её облике подчёркивается весьма незатейливая простота.)

  В мене з'явилась можливість зателефонувати і я одразу ж набрав 102 чим шокував опонентів, але ненадовго, і вони теж почали телефонувати, принаймні більшість з них схопились за телефони. Цю їхню паузу в побитті мене я використав максимально, я телефонува до редакторів нашого видання, знайомим, друзям, активістам, ще раз у 102. Вийшов ще один чоловік в окулярах з айпедом та пафосно наближаючись до мене намагався сфотографувати. Я повідомив, що не впевнений в його мірних діях попросив його не наближатись до мене, я і так був поколіна в снігу, щоб якось унезручнити підхід до себе і знов розпочав відеофіксацію, неадекватний водій на той час десь сховався у приміщенні, почувши зненацька мій виклик в міліцію но він мабуть швидко оговтався, що як тільки побачив, що язнов знімаю побіг стрімко в мій бік з криками, що вб'є мене за з'йомку. Розвернувшись на 180 градусів, я почав встановлювати новий мировий рекорд з бігу  врятувався втечею, бо за самурайськими трактатами краща перемога в тому бою, якого уникнено!

Чекайте продовження...