Ми лише жінки. У нас душа – криниця

Пані в капелюшку.

Не зірвуться слова, гартовані, як криця,
І у руці перо не зміниться на спис.
Бо ми лише жінки. У нас душа – криниця,
З якої ви п’єте: змагайся і кріпись!

Невідомо, чи знала вона про існування  свята всіх мужніх мужчин. Отже, і не святкувала. Проте її слова напрочуд влучні та глибокі. І вірш присвячений «Мужчинам».

Загинула напередодні свята, 22 лютого 1942 року. Олена Теліга, петербуржанка, як  сама себе називала. В історію увійшла  українською поетесою.

Пані в капелюшку. І справді пані. "Це була людина, яка хотіла радости, і ще раз радости з королівськими значеннями цього слова", –  писав про Олену Телігу Євген Маланюк.

З інтелігентного роду,  добре освічена, вихована. Та щоб підтримати хвору матір, змушена була заробляти в Варшаві  показом мод та виступами в кабаре. Була гарна. А ще – талановита. Росіянка, незабаром досконало вивчила українську мову, якою писала вірші. Патріотка, що повернулася до окупованого Києва з  благополучної  Чехії. Повернулася, щоб працювати задля України.

Щиро і наївно захоплювалася "небувалою силою", уособленням якої стали для неї носії генетичного коду арійської нації. Ілюзії після повернення в Київ розвіялися швидко. Один з таких нащадків Гете і Вагнера, ймовірно, і поклав край її захопленню і мріям.

Олена Теліга була розстріляна разом з чоловіком та однодумцями у Бабиному Яру. Могила, звісно ж, не збереглася. Є тільки пам’ятник. І пам'ять.