Таємниця столичної скарбниці: чому обділили Поділ?

Сьогодні – мова про те, як же розподілено більш ніж скромний міський бюджет між районами міста.

Ділити кошти – означає майже завжди отримувати незадоволених. Надто – коли коштів обмаль. Про скрутне фінансове становище Києва говорилось чимало, як – і про причини такого становища. Свого часу я, як депутат Київради й, відтак, співвідповідальний за стан справ у місті, виклав своє бачення причин хронічного браку фінансів у найбагатшому конгломераті України. Майже 2 роки тому в статті «Який порядок потрібен столиці?» для «Дзеркала Тижня» (http://gazeta.dt.ua/POLITICS/yakiy_poryadok_potriben_stolitsi.html) я пояснював, що багатомільярдні бюджетні вилучення з Києва до держбюджету є наслідком усунення громади від управління столицею. Втім, повноважний, політично самостійний мер і працююча (а не декоративна) Київрада зараз, як і в квітні 2011 року, зовсім не потрібна загальноукраїнській владі…

Сьогодні – мова про те, як же розподілено більш ніж скромний міський бюджет між районами міста.

Здавалося б, якщо грошей дуже мало, то потрібно із особливою скрупульозністю справедливо їх розділити. Про це я говорив до і під час прийняття бюджету Києва-2013, але очевидно, справедлива бюджетна політика не є на сьогодні пріоритетом.

Справедливий розподіл, як на мене, це визначення головних параметрів, які зумовлюють розмір бюджетного фінансування того чи іншого району. Такими параметрами, приміром, може бути чисельність жителів, кількість закладів соціальної інфраструктури (лікарень, шкіл, дитсадків і т.д.), протяжність доріг і т.д. Логічно, щоб розробник бюджету – КМДА – виніс на розгляд Київради проект таких бюджетних параметрів, на основі яких щороку здійснювався б розподіл коштів міста. Це, власне, і є головною ідеєю прийняття бюджетного регламенту, що вже не перший місяць пропонує зробити «Фронт Змін» у кожній раді по всій Україні.

Натомість, аналіз напрямків планування витрат у 2013 році по окремих головних розпорядниках, зокрема райдержадміністраціях, показує практику ручного розподілу столичного багатства. Наприклад, при загальному збільшенні видатків по райдержадміністраціях на 7,7 % найбільше збільшення спостерігається по Оболонському району - 13,6%, Деснянському - 10,2%, Солом’янському - 8,8 %, тоді як по Дарницькому - 5,7 %, Голосіївському - 5,1%, Подільському - 4,2%, Печерському - 3,9 %.

Хоч найкраще ситуацію я знаю по Подільському району, де працює моя громадська приймальня, я категоричний противник боротьби за гроші між столичними районами. Всім кошти потрібно розподілити справедливо. Але як мені пояснити мешканцями Подільського району, чому витрати на благоустрій на Подолі збільшені на 300 тисяч, тоді як на Оболоні – на 58 мільйонів?!

Мене мало обходять залаштункові ігри столичних керманичів із їхнім прагнення фінансово «нагородити» «кращого» керівника району і «покарати» «гіршого». Але що мене справді обходить так це те, що за подібною кон’юнктурою забуваються інтереси власне киян. Бо відсутність справедливого, науково обґрунтованого, розподілу столичних фінансів унеможливлює серйозне, на роки, планування бюджетних програм в районах. А отже, погіршує й без того невисокий рівень комфорту мешканців Києва.