Гасло як стяг, під котрим постане народ

У порівнянні із 2004-м роком ситуація в Україні змінилась докорінним чином.

Коментар до статті «Дійде той, хто іде», Олександр Палій, «День», 19 березня, 2013.

У порівнянні із 2004-м роком ситуація в Україні змінилась докорінним чином.

Ту ситуацію приблизно окреслювала фраза: «Мільйонери повстали проти мільярдерів!» Більш точно її назвала газета «Бізнес» буржуазно-демократичною революцією.

У той час дрібна і середня національна буржуазія була загнані у глухий кут. Це співпало із незадоволенням значної частини населення.

Аж ось прийшов до влади на хвилі цього невдоволення В. Ющенко і почав закладати підвалини фашизму у державі. Тільки це не той фашизм, який йому закидають, підмінюючи значення цього слова нацизмом на ґрунті підйому націонал-демократичних сил. Мається на увазі фашистська корпоративна держава із владою бюргерів.

За даними більш-менш незалежних експертів після приходу до влади Ющенка на місцевому рівні були посунуті із посад можновладці, котрих звинувачували у корупції.

Як відомо із ЗМІ, ніхто із них не був притягнутий до кримінальної відповідальності за незаконне збагачення, перевищення влади, зловживання владою. На місцях економічна база Партії Регіонів і частково комуністів залишилась недоторканою. Більш того, вона розквітала!

На місця зміщених із посад регіоналів були у абсолютній більшості призначені місцеві підприємці із числа середньої та дрібної буржуазії. Миттєво місцевий і державний бюджет із субсидіями, субвенціями та дотаціями почав ними «розпилюватися» через сотні тисяч створених вказаною буржуазією посередницьких, частково – виробничо-посередницьких приватних підприємств.

За декілька років з’явилася нова спільнота – симбіозно-паразитична бюрократична буржуазія.

Олігархи вимушено вступили із нею у союз. Чому вимушено? Тому що олігархічні клани завжди прагнуть до монополії. А тут доводиться ділитися.

На жаль, у цій державі ніхто не бачить загрози фашизації країни. Ніхто до цього часу не проаналізував соціальний склад півторамільйонної «армії регіоналів». Це ж не партія олігархів. Їх у країні декілька десятків сімей. Не може бути олігархом директор цвинтаря – комунального підприємства, котрий через власні чи афілійованих осіб підприємства виконує весь комплекс послуг.

Дещо вульгарно процедура функціювання підприємств та «дерибану» бюджетів різного рівня розкривається у статті «ЖКХ – в частные руки: в Мелитополе сто с лишним тысяч жителей города оказались заложниками манипуляций городского головы» (газета «МІГ» від 21.02.2013).

Державний та місцевий бюджет – це лише крихти. Якихось 360 млрд. грн. А є іще 1,5 трлн. грн. ВВП! Ось його «розпиляти» – це мистецтво! Особливо, що стосується державних підприємств. Хоча про «розпил» приватних дуже добре розповів перший віце-прем’єр у розповіді про джерела одержання цією доволі молодою людиною задекларованого (!!!) капіталу у 300 млн. грн.

От якби економісто-юрист Яценюк, котрий геніально не вміє чути людей, приїхав до Вінниці із даними про те, хто і як отримує замовлення за кошти державного і місцевого бюджетів, а також замовлення комунальних та державних підприємств, то йому було що сказати людям. І під гасла відлучення від усіх вказаних джерел підприємств-вампірів бюрократичної буржуазії стало б не 5 тисяч вінничан, а у 100 разів більше!

МИ НЕ ТАКІ! Ось головне гасло опозиції!