Щирість сталінського опричника

Деграданти вважають його героєм

Процеси котрі відбуваються в Україні під сучасну пору, важко назвати навіть аморальними. Насправді, вони цілковито поза мораллю. Щорічні травневі помпезності на загальноукраїнському рівні з нагоди підписання капітуляцї в 1945-му році нациською Німеччиною у війні з сталінською ордою та її тогочасними змасоненими союзниками, в дійсності є актом зневаги над пам'яттю мільйонів загиблих. Приписування сов'єтській вояччині чесноти героїзму, на яку вона насправді ніколи не була здатною, рівно як й спроби приписати їй людяність, не мають нічого спільного з дійсністю. Для порядної людини, терміни сов'єтський солдафон, офіцер, а тим паче генерал асоціюються виключно з образом гвалтівника, варвара-руйнатора, грабіжника і вбивці. Такими їх зробила сатанинська комуністична система.

Кілька днів тому, я позбавив лайдаків й дегенератів з так званої Ради Ветеранів одного містечка на Київщині, виданого ще в 1989 році україномовного варіанту книжки спогадів сталінського генерала (згодом маршала і двічі героя нині вже почилого (і геть не в Бозі) Союзу) Василевського. Того самого, який керував в 1944-му році окупацією Кенінсберга. Документів котрі свідчать про страшні злочини які вчинили виродки з червоними зірочками на касках під його орудою, достатньо, аби визнати Красную Армію воїнством ворога людського роду.

Для наділених вмінням тверезо оцінювати цікавою беде згадка Василевського про спільний обід з Сталіним. Зрусифікований грузин поцікавився у Василевського причиною неспілкування з рідними батьком й матір'ю. Василевський, як і належить комуністу-атеїсту засвідчив, що “з 1926 року я порвав усякий зв'язок з батьками. І якби я зробив інакше, то мабуть не тільки не був-би в лавах нашої партії, а навряд чи служив-би в рядах Робітничо-Селянської Червоної Армії і тим більше в системі Генерального Штабу”.

Для підтвердження кар'єризму, який коштував йому зневаги до рідних, Василевський відразу доповів Сталіну про такий факт: “За кілька тижнів до цього уперше за багато років я одержав листа від батьків. (У всіх службових анкетах, які я заповнював досі, вказувалося, що я зв'язків з батьками не маю.) Я відразу доповів про лист секретареві своєї партійної організації, котрий зажадав від мене, щоб надалі я дотримувався у взаєминах з батьками дотеперішнього порядку”.

Причиною зневаги Василевським батьків була їхня віра в Бога. Погодьтесь, коментарі тут зайві.

Олесь Вахній