Вітаю: у Вас квиток до "Пункту призначення"

Богослов*я в кіно або хто в кого спер сюжет

Що сказав би Христос, якби жив у ХХІ ст.? Напевно, замість притчі про пшеницю та кукіль Він би розповів притчу про блогера та тролів, а замість притчі про злих виноградарів – притчу про рейдерське захоплення фірми. І, звісно, не пропустив би можливості вплести у свою розповідь згадку про найвідоміші фільми. Такі класики як «Термінатор», «Матриця», «Пункт призначення» чи «Мовчання ягнят» точно були би згадані у євангелії, якби «повнота часів» настала сьогодні, а не дві тисячі років тому. В кожному разі, дослідження духовних категорій сучасного кінематографу вже давно стоїть на порядку денному західного богословʼя, тоді як в Україні в даній  царині поки не густо. Тому, намагаючися з одного боку надолужити цю прогалину, а з іншого поділитися своїми думками з приводу глибших пластів, наявних в багатьох сучасних фільмах, я й починаю наступну серію постів.

         Почнемо ми з досить відомого фільму, який у нашому прокаті мав назву «Пункт призначення», а в англійській оригінальній версії називається «Final destination». Сюжет фільму один і той самий для всіх його частин: група молодих людей в дивний спосіб уникає смерти в нещасному випадку. Однак утекти з її кістлявих рук не так просто: раз намітивши жертву, смерть іде за нею слідом і, зрештою, ці люди гинуть один за одним у серії чудернацьких нещасних випадків, де кожен наступний неймовірніший за попередній.

На перший погляд здається, що фільм пропагує язичницький світогляд, де одну з головних ролей відіграє фатум, невідоротний і невблаганний, що тяжіє над людиною, перетворюючи її з коваля власної долі на її заручника. Саме так і сприймають цей фільм багато віруючих християн. Однак при  дещо уважнішому погляді ми помітимо, що про фатум у фільмі нема ні півслова, насамперед тому, що за визначенням від нього неможливо втекти, тоді як завʼязка кожного фільму «Пункт призначення» показана в момент, коли група людей уникає вготованої їм певної смерти. Всі частини цього фільму, а їх на сьогодні знято пʼять, показують не тяжіння долі над людиною, а саме невідворотність смерти.

І тут нам стає зрозумілою назва картини: той пункт призначення, «Final destination», куди прямують усі герої, більше того, в їх образі – всі люди – це смерть. Основне послання фільму є таким собі візуальним відображенням філософії Мартіна Гайдеґґера, який ставить питання смерти у своїй праці «Буття і час», де на перших же сторінках говорить буквально наступне: буття, в даному випадку людина, характеризується турботою, думкою про майбутнє, що виявляє буття людини неповним, оскільки щось іще чекає попереду. Допіру зі смертю зникають усі турбтоти і саме майбутнє, а смерть стає останньою подією у списку прийдешнього людини. Відтак, остаточне сповнення людина знаходить лише у смерті, при якій майбутнє сповнюється і водночас завершується. Без цієї події життя людини є несповненим, незавершеним. Саме цю думку можна відчитати в назві фільму «Пункт призначення», саме тут криється його глибший сенс.

Тобто глибинний зміст картини полягає насамперед у поверненні смерти як невідворотної дійсности у свідомість сучасної людини. В той час як уся культура постмодерну, ціла ментальність споживацького суспільства намагається думку про смерть із нашої свідомости витіснити, фільм «Пункт призначення» в найрадикальніший спосіб повертає цю думку назад. Більше того: пророче послання фільму, сказане в наш сучасний світ, полягає в нагадуванні про невідворотність тієї події, яка є пунктом призначення кожного з нас. Уникнути його не зможе ніхто, всі спроби тут марні. Все, що ми можемо зробити, це, як і герої фільму, дещо відтермінувати час нашого прибуття на той пункт призначення, після якого починається зовсім інше буття.

         І тут спадає на думку цілком ідентичний середньовічний сюжет, який знайшов своє вираження і в поезії, і в середьовічному живописі, зокрема в численних фресках на стінах монастирів і церков, і в пластиці, і в гравюрі. Це сюжет, який носить назву «танок смерти» (Danse macabre) і показує смерть, яка танцює з людьми, іноді в парі, та в більшості випадків ведучи перед у хороводі. Завданням цього мотиву в духовності Середньовіччя було показати минущість і тлінність людини, а відтак змусити до роздумів над тим, що вона залишить по собі на землі, а що візьме зі собою на той світ, тобто з яким багажем постане перед Небесним Суддею. Відтак остаточною метою було заохотити людину до духовного, морального життя. Бо від смерти немає рятунку, їй підлягають усі без винятку. Саме тому класичний сюжет у «танку смерти» включає в себе 24 фігури, починаючи від найвищих достойників і посадовців, від Папи Римського, Імператора Священної Римської Імперії та королів, представників усіх суспільних верств, що зображені у відповідних їм костюмах, і закінчується цнотливою дівчиною та дитиною, які, попри свій вік та невинність, теж не вийняті з-під влади смерти.

Практично точне відтворення цієї думки можемо прослідкувати і у фільмі «Пункт призначення», причому вже з першої частини, і до останніх. Особливо чітко бачимо це в першій частині фільму (знятій у 2000-у році), де між 10-ю і 11-ю хвилиною показано матір із немовлям на борту літака, який уже за кілька хвилин розібʼється. Один із хлопців, бачачи це, говорить: «Хороший знак – Бог буде мудаком, якщо цей літак упаде». А потім, на вигляд неповносправного інваліда, який летить у тому ж літаку, ще раз повторює цю думку: «Буде повним мудаком». Для християнського вуха це спершу звучить як богохульство, особливо тому, що літак потім і справді гине в катастрофі, цим ніби підтверджуючи думку хлопця, що Бог таки повний мудак. Але насправді єдине, що ці слова показують, це те, що Бог не дозволяє себе шантажувати ні наявністю дитини, ані при допомозі інваліда.

Щось подібне бачимо на сторінках Старого Завіту, коли юдеї вважали, що оскільки в Єрусалимі знаходиться храм Бога, то Він зробить усе, щоб містові та його мешканцям нічого не сталося. На це пророк Єремія у 7-й главі відповідає: «Так говорить Господь сил, Бог Ізраїля: «Направте путі ваші й ваші вчинки, і я дам вам жити на цьому місці. Не покладайтесь на слова оманні, а саме: Храм Господній! Храм Господній! Храм Господній! Бо як ви цілковито направите путі ваші й учинки ваші, ... тоді я дам вам жити на цьому місці... Ось ви покладаєтесь на слова оманні, але воно вам не допоможе!» І як засвідчення того, що Бог не дозволяє себе шантажувати тим, що в Єрусалимі знаходиться Його храм, і саме місто, і храм руйнує цар Навуходоносор у 586 р. до н. е., а юдеїв депортують до Вавилону. Те саме можемо спостерігати і у фільмі «Пункт призначення»: так, як тоді храмом, Бог не дозволяє себе шантажувати ні дитиною, ані інвалідом. Перед смертю рівні всі, як цього, зрештою, і вимагає сюжет «танка смерти», в якому беруть участь усі соціальні групи і всі вікові категорії. Відтак фільм, включаючи цей момент, тобто наявність усіх верств і всіх вікових категорій у число жертв, продовжує лінію «танка смерти».

         Підтвердження цієї думки знаходимо і в третій частині фільму «Пункт призначення», яка вийшла на екрани у 2006-у році. Там із уст священика на похороні двох наступних жертв лунає головна думка «танка смерти» і самого фільму. На 36-й хвилині стрічки він говорить: «Нам може здатися, що наші життя нам не належать, що смерть владарює над нами. Наше народження є лише початком смерти. Важко змиритися зі смертю молодих людей у розквіті років... але так уже виходить, що в очах смерти всі ми рівні». І хоча молодий чоловік, один із тих, хто врятувався, його перериває, кажучи: «В очах смерті? Всі ми рівні? Як ви можете таке казати?» І наводить на свою користь аргумент, що багато негідників живуть і благоденствують, незважаючи на свої злочини, а тут загинули невинні молоді дівчата, яким навіть не було 18-ти. В цю мить глядач відчуває певне роздвоєння: з одного боку, на емоційному рівні, з огляду на горе, він готовий підтримати молодого чоловіка. Але з іншого боку розум стає на бік священика, адже чітко усвідомлює, що рано чи пізно смерть настигає всіх, у тому числі й тих негідників, про яких говорить молодий чоловік, серед іншого й Осаму бін Ладена, якого той наводить як приклад.

Таким чином можемо ствердити, що хоча формально картину «Пункт призначення» і не відносять до фільмографічних представлень «танка смерти», за своїм сюжетом вона є точним відтворенням його суті, що часто знаходить своє підтвердження і у словах героїв.

Але смерть продовжує свій танок із людьми не лише у фільмі «Пункт призначення». Не лише герої цієї картини, а всі ми стоїмо в її списку, тримаючи в руках квиток до того ж пункту призначення. Однак важливо не це, а те, який висновок ми зробимо з цього для нашого подальшого життя. Памʼять про смерть може бути й конструктивною. Саме це й намагалися осягнути раніше, зображуючи «танок смерти». Саме тому св. Іван Ліствичник включає памʼять про смерть у свої настанови для духовного життя і наводить її як шосту сходинку драбини небесної, що веде до раю. Відповідну главу своєї «Ліствиці» він завершує цитатою з Біблії, з книги Сираха: «У всіх ділах твоїх памʼятай про твою кончину – повіки не згрішиш».

(Прослухати цей пост в аудіоформаті, звісно, з відповідними змінами та доповненнями, можна на сайті Радіо "Воскресіння", перейшовши по линві: http://www.rr.lviv.ua/podcasts/avtorski-prohramy-404/ )