Гра в дзеркала ! Криві!

Два мітинги- два стилі! І дві непрояснених стратегії!

Обидва недільних мітинги нагадують взаємодомовлену гру на збереження статус кво за відсутності  ідей і технологій для швидкого і не дорогого перелому ситуації на власну користь.  Вісімнадцяте травня насправді виграли і не Тягнибок, і не ПР. Найчисельнішими були заходи Дня Європи , саме масове відвідання українцями цих заходів і були  відповіддю політикам на їхні політтехнологічні маневри.  Втім, у влади більше аргументів перевести  успіх Дня Європи на власний баланс ніж в опозиції. І цей успіх, втім, не компенсує абсолютно негативістський  мітинг з абсолютно притягненним за вуха гаслом «В Європу без фашистів!». Влада в День Європи просто зобов’язана була акцентувати на позитивності Дня Європи і європейського вибору для України. Тож фактично спроба перетворити День Європи в політтехнологічний майданчик обернеться для ініціаторів цього проекту потенційними втратами.

Так само і для опозиції спроба технологізувати День Європи , а саме дії опозиції підштовхнули ПР до не надто продуманих кроків, призвела до не зовсім очікуваних наслідків – виглядає так: якщо лідерів опозиції результат фінішної акції може влаштовувати, адже час ще дозволяє їм побавитися в передвиборні комбінації, то прихильники опозиції опинилися перед розбитим коритом:

 -інтрига з єдиним кандидатом на президентські вибори,

 -інтрига з виборами мера Києва,

  -відверта експлуатація у власних інтересах страждань Юліїї Тимошенко,

і ще ряд просто мало вмотивованих кроків ставлять прихильників опозиції фактично в ступор. Бо насправді не питання в цих нерозв’язаних  тактичних кроках . Адже ситуація  ще страшніша – здається лідери опозиції мріють перебрати владу в Україні Януковича саме із повноваженнями Януковича. Якщо концентрація влади Януковичем пояснима необхідністю з єдиного центру протистояти глобальній кризі, то чи зведеться концентрація влади в руках нової влади  до подолання посткризових явищ чи країну буде ввергнуто в новий перерозподіл активів.

Але ж День Європи – саме той день, коли українці повинні були побачити абрис нової України, якщо вже з перспективою асоціації, то з відповідною зміною як Конституції, так і державної моделі. Вся гра в «фашизм-антифашизм» - лише затягування паузи, в очікуванні помилки якщо не опонента, то  любого  «обєдопа» - так в політтехнологічному середовищі називають об’єднану опозицію. І ця внутрівидова боротьба опозиції стомлює і виснажує як головних фігурантів, так і їх фан-клуби ще більше ніж протистояння владі. Адже якомога швидше розв’язання проблеми єдиного кандидата яв в мери Києва так і на президентську кампанію дозволило б швидко  переорієнтувати енергію мас на головний сюжет і головну битву – президентські вибори, але травневий шанс озброїти власного виборця хоча б риторичним інструментарієм втрачений намарне.   Як і втрачений шанс на обєднання Батьківщини і ФЗ в єдину партію. Фактично цей незавершений процес спонукатиме прихильників цих двох політпроектів розбродитися поміж двома більш яскравими проектами з висхідними трендами в середовищі об’єднаної опозиції – між Свободою і  Ударом! Якби наступна акція опозиції на 24 серпня не виявилася акцією констатації остаточного розриву Батьківщини і ФЗ  цими самими проектами з висхідними  трендами. А що робити виборцям опозиції у міжчассі – нехай самі собі придумають!