Захист дитини як національна ідея

Видатний письменник Федір Достоєвський колись сказав, що жоден прогрес не вартий сльози дитини.

Ці слова прийшли на думку після того, як я дізнався невтішну статистику. Виявляється, за останні дванадцять років кількість дітей, які проживають в Україні, зменшилась майже на мільйон. В деяких куточках країни дитячого голосу вже й не почуєш. У нас все більше дорослих, людей поважного віку, але все менше дітвори.

В чому ж причина? Можна довго жонглювати цифрами, говорити про рівень народжуваності та рівень смертності, з сумом згадувати традиційну українську родину, де, як правило, було по 4-5 дітей. Але давайте просто озирнемося навколо. Побачимо, що ми - дорослі - завжди змінюємо оточуюче середовище під себе. Наприклад, в містах багато розважальних центрів, барів, ресторанів але обмаль дитячих і спортивних майданчиків, центрів творчості та дитячих клубів. Це світ створений дорослими і для дорослих. Гасло "Все краще дітям!" залишилось десь в минулому, нереалізоване і майже всіма забуте.

Майже, але не всіма. Завжди будуть люди, які не зможуть залишити дитину в біді. За прикладами ходити далеко не треба. Є в нас на Оболоні родина, яка виховує десять дітей. Всі вони їм рідні, хоча вісьмох з них ці люди в різний час забрали до себе на виховання з дитячих будинків. Вони не вважають себе героями. Вони піклуються про своїх дітей не для того, щоб їх показали по телебаченню. Просто одного разу зрозуміли, що не буває чужих дітей, не буває чужого горя, не буває чужих дитячих сліз.

Або педагогічний колектив школи №168 в нашому районі. Добровільно вони звалили на плечі важку ношу - реалізували проект спільного навчання звичайних школярів та дітей з особливими потребами. Не заради премій і нагород, а просто тому, що цього вимагало їхнє сумління.

Ось хто справжні герої країни. Вони не просто здатні на любов і милосердя. Насправді, свідомо чи несвідомо, вони формують нову національну ідею України. Ідею про пріоритетність інтересів дитини, про створення середовища, яке буде дружнім до маленьких українців. Щоб замість пива, цигарок та босяцької вулиці вони мали сучасні школи, стадіони, спортивні майданчики. Щоб вони мали відчуття справжнього дитинства. Це не утопія а цілком реальна перспектива. Перспектива, яка об'єднає схід і захід, північ і південь України.

Два роки назад, коли я очолив Оболонський район, ми вирішили, що захист дітей буде основою основ. І попри складні умови, кризу, нестачу коштів завжди намагалися дотримуватися цього правила. Я не стверджую, що Оболонь за кілька років стала ідеальним місцем для дітей. Але маємо чим пишатися, а головне продовжуємо рухатися в правильному напрямку. Про дітей згадуємо не лише в день їх захисту. Але щоденно діємо з оглядкою на інтереси наших маленьких співгромадян.

В День захисту дітей давайте відволічемося від щоденних проблем і подумаємо про майбутнє. Про те, що ми залишимо після себе нашим дітям та онукам. Про те, якими людьми вони виростуть і що особисто кожен з нас може зробити аби їхнє дитинство було добрим, світлим та радісним.