Квіточки та ягідки

Що чекає на вітчизняну освіту?

Квіточки. Чи стануть «гуру» «кенгуру»?

Нещодавно, відповідаючи на запитання ведучого телеканалу РБК щодо майбутнього російської освіти, один із професорів Російської академії народного господарства та державної служби при Президентові Російської Федерації (за “плечима” якого освіта в одному з російських вузів, а також Гарвард та Оксфорд) наголосив на тому, що минув час “гуру” – викладачів вищої школи, “обтяжених” великою кількістю наукових публікацій (чи є з того “моря” бодай “крапля” в поважаних закордонних наукових часописах – питання риторичне). Живемо в ХХІ столітті, тож затребуваними мають бути “кенгуру”: ті, хто “стрибають” між написанням серйозних наукових праць, креативним викладанням у ВНЗ та наданням послуг консультантів практикам (бізнесу). Очевидно, що зазначене повною мірою стосується й вітчизняних реалій. 

Уважаючи зайвим розводитись про проблеми вітчизняної освіти (про них не знає, певне, хіба що ледачий), подивімось, що пропонують наші північні сусіди. Аби люду, якому також болить майбутнє Вітчизни, не з “чистого листа” міністерським чиновникам чи народним депутатам поради-рекомендації писати, а також розводитись на форумах (у соцмережах).  

Як завважив на початку цього року ректор вже згаданої російської “припрезидентської” академії професор В.Мау, важливим є питання кредитування освіти. Проте у цьому повинні бути зацікавлені банки. Які й з’явились в Росії наприкінці 2000-х. Чи таким же бажанням “палають” ті, що працюють в Україні? 

“Сучасна освіта не може бути ефективною, якщо воно не орієнтована на практичне застосування і не враховує змін на світових і вітчизняних ринках”, – наголошує В.Мау. Сьогоднішній фахівець повинен вміти працювати і досягати успіху в постійно мінливих умовах ринку і бути готовим до будь-яких типів ризику. Саме тому головною метою діяльності академії її очільник вважає необхідність розвивати в слухачах в першу чергу лідерські якості і здатність до прийняття управлінських рішень. Лише за цих умов можна сподіватись на досягнення успіху в усіх сферах бізнесу і політики, як і на те, що випускники згодом очолюватимуть держави і регіони, керуватимуть найбільшими компаніями і корпораціями, впевнено інтегруватимуть країну в світову спільноту.

З цією метою, зокрема, Академія спільно з Групою компаній АКІГ започаткувала і проводить щорічний всеросійський конкурс науково-дослідчих та проєктних робіт студентів та аспірантів “Стале майбутнє Росії”. Пріоритетною ж метою конкурсу стала всебічна підтримка молодих професіоналів, орієнтованих на стале майбутнє країни, оскільки в нинішній ситуації держава та бізнес мають бути зацікавленими інвестувати в підвищеня якості життя, розвиток професійних компетенцій, зміцнення віри молоді в можливість продуктивної самореалізації.  

Що спонукало Академію проводити цей конкурс? Можливо, те, що згідно з даними опитування Всеросійського Центру вивчення громадської думки, 39% молодих людей віком від 18 до 24 років бажають виїхати на ПМП в інші країни. Згідно з опитуванням РБК, 46% представників російського середнього класу не виключають можливості переїзду за кордон на ПМП, ще 14% вже запланували переїзд. Переважна ж частина (61,3%) російського середнього класу бажає, щоб їхні діти жили і працювали за кордоном. Тож хто буде займатися модернізацією країни в 2015-2025 рр., задаються питанням російські соціологи?

А що ж Вітчизна? Українці – у лідерах серед бажаючих емігрувати до США. Після Бангладеш вони найактивніше у світі реєструються на розіграш міграційної лотереї “Green Card”. За підсумками розіграшу попередньої міграційної лотереї (DV-2011) 6 тисяч наших співвітчизників отримали можливість виїхати на проживання до Сполучених Штатів. На останній розіграш, результати якого ще не відомі, подали аплікації 1,7% населення України. Проте експерти запевняють, що бажаючих залишити Україну значно більше.

Минулого року Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету “Львівська політехніка” проводив соціологічне дослідження “Вивчення еміграційних настроїв населення Львова, потреб репатріантів та членів родин трудових мігрантів”, яке засвідчило, що у віковій групі “21-30” більшість респондентів хочуть поїхати за кордон з метою працевлаштування (46,9%), навчання (58,8%) та на постійне місце проживання (48,9%).

Основна ж тенденція – збільшується кількість потенційних мігрантів саме серед молоді. Якщо дотепер середній вік українського мігранта складав в середньому 40-45 років, то зараз потенційним мігрантом стає особа до 30 років. І якщо у дослідженні, що його проводила Елла Лібанова разом з Держкомстатом у 2005-2008 рр., зазначено, що рівень освіти середньостатистичного мігранта нижчий, ніж загалом по Україні, то зараз основна маса – це люди з вищою освітою. Найбільше себе бачать за кордоном представники технічних спеціальностей. Серед студентів, які вивчають IT-технології, ця цифра сягає 90%.

Дослідження львівських науковців довело, що мотиви для виїзду за кордон як для існуючих трудових мігрантів, так і потенційних, не змінилися: відсутність роботи, можливість покращити фінансовий стан сім’ї, фахова реалізація і бажання дати дітям гідну освіту.

В.Мау переконаний, що головною сьогоденною проблемою та головним викликом для (його) країни є саме exit strategy: стратегія від’їзду, стратегія відходу еліти, під якою він розуміє не олігархат чи не лише олігархат, а будь-який активний клас. 

У чому бачить вихід ректор? На його переконання, потрібно створювати такі умови, які змусять креативний клас залишитись в країні. Як створити ці умови? Умови можна створити, коли на них є попит.

У ситуації, що склалась, В.Мау пропонує взяти під увагу не політичний устрій, а освіту та охорону здоров’я. Люди їдуть, з одного боку, туди, де є хороші школи та університети, і їдуть лікуватись туди, де якісно лікують. Існуючі в світі охорона здоров’я та пенсійна система, а також, частково, освіта – це породження індустріальної епохи, вони і за змістом, і фінансово неспроможні. Адже якщо завдання освіти – навчити молоду людину на все життя, то це можна передбачити в бюджеті і, відповідно, вчити. Однак людина повинна вчитись постійно, все життя, оскільки той, хто не змінює сферу діяльністі  раз на 5-6 років (на цьому, завважимо, наголошують і японські вчені), виявляється неуспішним, тому що все застаріває. У цій ситуації модель освіти, що реально склалась на зламі ХІХ-ХХ століть і існує в розвинутих країнах, не працює. Уже й технології відповідні з’являються: загальновизнано, що з’являться індивідуальні ліки, і вже з’являються індивідуальні програми в університетах.  Індивідуальна програма – не в сенсі індивідуально вчити кожного студента або школяра. Йдеться про можливість вибору з великого набору модулів того, що, як тобі здається, протягом найближчих років тобі потрібно, це можливість повернутися до цього потім і добрати щось.

Чи в українських ВНЗ задаються подібними питаннями? І що змінилость від 2011 року, коли очільник вітчизняного освітнього відомства після відвідин (під час Всесвітнього освітнього форуму) Оксфордського університету наголосив (http://reformator.in.ua/details/39/): “Якщо не розкріпачити наші університети, не дати їм найширшу автономію, вони ніколи не зможуть претендувати на сильні позиції на світовій арені ... Свавілля (у вузах) не буде. Вуз ж не зацікавлений в тому, щоб звести кількість студентів до мінімуму, довівши оплату до максимуму. Мова йде про самостійне створення підприємств, право визначати мінімальне і максимальне навчальне навантаження для викладачів, право визначати правила прийому, право на комерціалізацію наукових досліджень, самостійно використовувати всі отримані доходи, визначати розміри матеріального заохочення співробітників. Нарешті, самостійно визначати мову навчання”.

Чи, може, українські ректори  вже “беруть на олівець” те, про що нещодавно йшла мова в Давосі?

Ягідки. Online освіта.  

2000 року в Талілінні я став свідком того, як молодь закинула сивочолим організаторам щорічної Наради Голів Європейського Конгресу Українців, що частину конференції можна було б провести online. У залі на мить запанувала тиша, яку “розрядив” приємним для закляклих сивочолих поясненням один із очільників ЄКУ: не у всіх учасників Наради є комп’ютери та й операційні системи їхні (?) “не cуміщаються”. Після перерви студентка, що поставила запитання (українка, яка навчалась в одному з естонських вузів) у залі не з'явилась.

На дворі – рік 2013-й.  24 січня в Давосі, в рамках 6-го Круглого столу з питань благодійності під назвою “RevolutiOnline.edu – онлайн-освіта змінює світ” (організованого, до слова, Фондом Віктора Пінчука, партнером якого традиційно виступив “Київстар”) мова йшла про можливості, які надає онлайн-освіта, її потенціал та шляхи розвитку. У панельній дискусії брали участь Томас Фрідман, міжнародний оглядач The New York Times (модератор заходу); Білл Гейтс, співголова Фонду Білла і Мелінди Гейтс; Рафаель Райф, президент Массачусетського технологічного інституту (МТІ); Ларрі Саммерс, почесний президент Гарвардського університету; Дафна Коллер, співзасновник та співголова Coursera; Себастьян Трун, засновник Udacity; Пітер Тіль, партнер фонду Founders Fund; Салман Хан, засновник Академії Хана і Джиммі Вейлз, засновник Вікіпедії.

Головна перевага онлайн-освіти, на думку Д.Коллер, це вільний доступ до навчання для всіх людей – незалежно від їхнього матеріального становища, національності, місця проживання та стану здоров'я. Вона ж наголосила на тому, що питання доступу особливо важливе для людей, які хочуть освоїти нову професію і отримати кращу роботу, а також для людей з обмеженими можливостями, які не дозволяють їм вчитися в традиційних навчальних закладах.

У справедливості тези Т.Фрідмана (“Це революція, яка вражає та відбувається сьогодні на планеті”) учасники та гості Круглого столу змогли переконатися вже на самому початку заходу, під час його інтерв'ю з 12-річною мешканкою Пакистану Хадіджею Ніазі, яка рік тому пройшла онлайн-курс університетського рівня з фізики за допомогою освітньої інтернет-платформи Udacity. Сьогодні дівчинка планує продовжувати навчання онлайн, вивчати історію, астробіології і хімію. “Я хочу зрозуміти, як влаштований Всесвіт, як це працює”, – сказала вона.

Б.Гейтс вважає, що революція в освіті вже давно назріла, але онлайн-навчання є лише однією з рушійних сил цієї революції. “Найважливіше – це мотивація, а не інтернет. На даний момент сфера онлайн-освіти знаходиться в постійному пошуку і випробовуваннях, але через 4-5 років якість онлайн-курсів має феноменально покращитись. Також важливим залишається питання сертифікації отриманої освіти та довіри до нього з боку роботодавця. Важливо, хто і як буде визначати отриману якість і відповідність освіти”, – наголосив один із найбільших світових філантропів.

“Онлайн-освіта несе в собі величезні можливості трансформацій, але зустрічає на своєму шляху природний опір існуючих традиційних інститутів освіти”, – вважає П.Тіль. Він звернув увагу учасників Круглого столу на те, що проблема доступу до якісної освіти сьогодні є ключовою як для країн, що розвиваються, так і для розвинених країн. За його словами, з початку 80-х років минулого століття вартість університетського навчання зросла в 4 рази, і в цілому вища освіта є черговою економічною “бульбашкою”, оскільки диплом провідного університету вже не гарантує високих прибутків на робочому місці.

“Сфера освіти має бути повністю перепроектована”, – переконаний П.Тіль. На його думку, освіта включає в себе три функції. Перша з них – власне навчання, яке є основною функцією освіти. Друга – “страхування”, яке дозволяє індивідууму певним чином (вибираючи школу та університет) гарантувати собі отримання роботи і побудову кар'єри. Нарешті, третя функція – змагання, яке, на жаль, несе в собі нульовий виграш для учасників, чи то іспити або “олімпіади” між школярами або студентами. “Люди повинні насамперед визначити для себе, яка складова освіти для них найважливіша”, – наголосив П.Тіль.

Онлайн-освіта – виклик університетам, визнає Р.Райф. У своєму виступі він розповів, що після надання МТІ можливості прослуховування лекцій онлайн, багато студентів воліли саме цей спосіб. “Це – реальність, з якою ми повинні рахуватися”, – вважає він. І тому онлайн-навчання може стати серйозною частиною навчального процесу. Водночас, завважив Райф, освіта складається не тільки з лекцій. “Студенти вчаться переконувати, вести переговори, працювати в командах. І цей спосіб навчання поки що не може бути замінений чимось іншим”, – зазначив Райф.

Л.Саммерс вважає, що онлайн-освіта призведе до таких трансформацій освітньої системи, які ми сьогодні навіть не можемо собі уявити. На його думку, в онлайн-освіті є “величезний потенціал для реалізації – використовуючи нові технології – абсолютно нових ідей. Цих можливостей більше, ніж в будь-якій іншій галузі”. І це особливо важливо для студентів та учнів в країнах, що розвиваються, які можуть, не виїжджаючи за межі своєї країни, отримати доступ до новітніх знань і якісної освіти.

З Л.Саммерсом згоден і Д.Вейлз. “Якщо говорити про формальну освіту, то на неї онлайн-методи практично не вплинули. А ось у сфері неформальної освіти відбувається справжня революція. Якщо раніше для того, щоб отримати додаткові знання людина повинна була йти в бібліотеку або записуватися на університетський курс, то тепер для цього їй достатньо прийти додому і мати онлайн-доступ”, – зазначив він.

Учасники Круглого столу були одностаними в тому, що дистанційна освіта надає людям можливість змінити своє життя і що поширення онлайн-освіти вже в найближчий час призведе до корінних змін у глобальній системі освіти. Вона радикальним чином змінює навчальні заклади, природу самого навчання та його доступність. Знання, які можна отримати, не сидячи за партою, а просто зі свого телефону чи комп’ютера – це тренд ХХІ століття.

Для України, яка на цьому “полі” (освіти) є повноправним гравцем, питання дистанційної освіти є не менш актуальними. І вже згаданий “Київстар” має до цього процесу безпосереднє відношення. Минулого року компанія вивела на ринок низку унікальних пропозицій для мобільного та фіксованого зв’язку, перший український онлайн-магазин додатків App Club, “Відео Клуб”, “Мобільну газету”, відеопортал для “Домашнього Інтернету”. Вже декілька років “Київстар Бізнес” розвиває освітній онлайн-проект “Київстар бізнес дайджест”, орієнтований на ділову спільноту України. А найближчим часом має з’явитися книжковий портал (e-reading), де для потреб освіти будуть викладені у безкоштовному доступі твори класиків української та російської літератури.

Президент “Київстар”, голова української бізнес-одиниці VimpelCom Ltd І.Литовченко наголошує: “Інтернет дає можливість отримати необмежений доступ до якісної освіти незалежно від того, де проживає потенційний студент. Для українців онлайн-освіта – це практична можливість навчатися у найкращих університетах світу. І саме розвиток українського телекому зробить це реальним. В інтересах людей і майбутнього країни держава зобов'язана в найкоротший термін вирішити проблему з видачею ліцензії на третє покоління мобільного зв’язку. А ми, оператори, протягом багатьох років повністю готові до того, щоб дати українцям високошвидкісний мобільний інтернет національного покриття”.

Не брав і беру на себе повноваження роздавати поради (навіть коли б мав відповідний статус). Адже кожен (ректор) дивиться на світ (очоюваний ним ВНЗ) через свої окуляри. Чи пощастить їм вскочити в світовий “науково-освітній потяг”, якому й на думку не спадає (а з якого це дива інше в конкурентному світі?) бодай пригальмувати біля української платформи? Чи думають й усвідомлюють вони, що вже нинішні студенти та абітурієнти поціновують їх саме за цю “спритність”, а не “обтяженість” cотнями ніде не цитованих наукових публікацій чи почесно-академічними званнями? Чи братимуть під увагу належно обґрунтовані пропозиції тих, хто вже сьогодні є знаними “кенгуру”, і намагатимуться їх відповідно реалізувати? У цьому випадку самоочивидно, що така “локальна самодіяльність” повинна бути узаконена на державному рівні.