Столичні хрущовки: від розмов до дій

У Києві знову заговорили про хрущовки

У Києві знову заговорили про хрущовки. На цей раз влада відмовилась від риторики бадьорого оптимізму. Голова КМДА Олександр Попов констатував, що в найближчі два роки архітектурний спадок Микити Сергійовича залишатиметься непорушним. Адже у міста немає коштів, щоб самостійно здійснити масштабний проект їх знесення та надання мешканцям нового житла. На інвесторів також сподіватися поки що марно - економічна ситуація не дозволяє.

Але час минає і грає він не на користь киян. Свого часу хрущовки будували не на віки. Виходили з того, що житло це тимчасове. Перші серії розраховані на 25 років, пізніші на 50. Тобто навіть якісно побудовані цегляні п'ятиповерхівки вже свій ресурс вичерпали. Що вже казати про інженерні комунікації. Сьогодні вони латані-перелатані і в один прекрасний день загрожують цілком вийти з ладу.

Проблема лежить на поверхні і усі про неї знають. Але нічого не роблять. Невже ми чекаємо, щоб проблема хрущовок набула масштабу національного лиха? А це цілком можливо, адже вони складають чверть житлового фонду країни. Україна за 22 роки не спромоглася здійснити навіть пілотний проект щодо їх демонтажу. Хоча розмов на цю тему було достатньо.

На щастя, зараз до неї повертаються. Між тим, суть питання за 13 років не змінилася. Як це зробити? За чий кошт? І що заважає організувати процес?

Реконструкція хрущовок справа дороговартісна. Займатися окремо кожним будинком будівельним компаніям не має жодного сенсу. Потрібна довгострокова поквартальна реконструкція, розрахована на 10-15 років. При цьому виникає питання: що робити з мешканцями? Очевидно, що їх слід відселити. Спочатку до тимчасового житла, а потім наділити їх новими квадратними метрами взамін втрачених. Але в Києва сьогодні немає достатнього житлового маневреного фонду, який би міг їх прийняти. В цьому випадку можна застосувати так звану «хвильову» схему реконструкції. Спочатку будують так званий стартовий будинок, де мешканці отримують нові квартири. Після цього стара будівля зноситься, а на її місці зводиться нове житло з розрахунку, що прибутки від проданих квартир компенсують видатки. Мешканці сусідньої хрущовки отримують там житло, а їх панелька йде під знесення. І так далі, аж поки не будуть оновлені цілі квартали.

Але така ідеальна картинка стане реальністю лише у випадку усунення ряду перепон. Інвестори нарікають на закон „Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду”. Згідно з ним, аби відселити хрущовку, потрібна згода усіх її мешканців. Питання більш ніж делікатне. Квартира – власність киянина і він на законних підставах може відмовитись з неї виїжджати. З іншого боку, така вперта меншість псує життя більшості мешканців, які готові виселитись, щоб потім отримати нове житло. Можливо, варто встановити певний кворум, який буде приймати рішення про відселення – на рівні 70-80% мешканців. Але діяти слід без фанатизму і намагатися знаходити до кожної родини індивідувальний підхід.

Припустимо, мешканців хрущовки відселили. Звичайно в них виникає небезпідставний страх, що, наприклад, з Нивок їх переселять на Троєщину. Тут маємо традиційну недовіру людей до влади. Вгамувати її можна лише чіткими муніципальними гарантіями. Гарантіями про те, що киянин матиме право вибору – отримати житло в своєму мікрорайоні (районі) або квартиру трохи більшу за площею, але в більш віддаленому куточку Києва. Вибір – це свобода і кияни мають почувати себе вільними в своєму праві обирати місце проживання.

А ще вони повинні відчути, що міська влада на їхньому боці. Що вона пильно слідкує за діями забудовників. Що вона присікає махінації з нерухомістю і не допустить якоїсь подоби чергової «Еліта-центру». У випадку невиконання зобов’язань, санкції до забудовників мають бути чіткі та жорсткі. Показавши підприємцям батіг, не треба забувати про пряник. Спрощення бюрократичних процедур, створення «єдиного вікна» для забудовника допоможе зацікавити інвесторів і залучити їх до процесу оновлення київського житла.

На жаль, все це залишається лише добрими намірами. Ми топчемося на місці, тоді як потрібно стрімко рухатися вперед на шляху модернізації. І справа тут не тільки в Києві чи у міській владі. Хрущовки – це проблема всієї держави, тому й вирішувати її слід спільно. Людям байдуже, хто відповідає за діряві труби, обшарпані під’їзди, дахи «а-ля решето». Вони хочуть отримати комфортні умови для життя і мають на це повне право. Тому рано чи пізно (краще рано) в дію має вступити комплексна державна програма реконструкції хрущовок. Програма під яку щорічно виділятиметься стовідсоткове фінансування. Ми вже прогавили час, коли все це коштувало б значно дешевше. Тепер доведеться переплачувати. Але це краще, ніж скласти руки і чекати повного краху. Ми зобов’язані діяти заради безпеки киян та заради майбутнього нашого міста.