«Дишло, як повернув так і вийшло»

З наближенням 70-ї річниці так званих «Волинських подій», зі сторони наших сусідів із-за Бугу знову нагнітається антиукраїнська атмосфера.

«Націоналісти охоче говорять про злочини СРСР, але не націоналістичного підпілля; комуністи - про жертви УПА, але не Червоної армії. Так виникає нація без спільної історичної пам'яті, але з білосніжною совістю.»

З наближенням 70-ї річниці так званих «Волинських подій», зі сторони наших сусідів із-за Бугу знову нагнітається антиукраїнська атмосфера. Лунають відверто шовіністичні заяви, в яких ОУН та УПА називаються «злочинними організаціями», а територія Західної України – «східними кресами» та «малопольщею». Сенатом Республіки Польща встановлено 11 липня днем пам’яті мучеництва кресов’ян-поляків, які мешкали на території Волині, Поділля та інших земель південно-східної Польщі та загинули внаслідок дій ОУН-УПА.

За що депутати Польського Сейму збираються засудити дії ОУН і УПА у 1939-1947 роках? Чи не за те, що українці піднялися на боротьбу за свободу і відмовилися бути поневоленими польською колоніальною адміністрацією? Але ж так само поляки упродовж віків піднімалися на боротьбу то з німецькими, то з московськими завойовниками! Тоді чому вони позбавляють іншу націю такого ж права на свободу?

Для мене, як патріота, є абсолютно неприйнятним та неприпустимим той тон, який використовує Польща по відношенню до України. Схоже, що деякі польські політики знову загорілись імперською «ідеєю-фікс»: Річ Посполита «від можа до можа». А українцям, які вели боротьбу проти різношерстих окупантів своєї землі, намагаються штучно нав’язати комплекс провини.

Сьогодні окремі сили у Польщі допускають грубе втручання у внутрішні справи незалежної держави, вказуючи, кого повинні поважати і пам'ятати українці, на честь яких діячів називати вулиці і ставити пам'ятники, які політичні сили підтримувати тощо. Хоча з української сторони досі ніколи не лунало заяв, скажімо, про неприпустимість вшанування Юзефа Пілсудського чи вояків Армії Крайової. Українці не вказують полякам, кого вони мають вважати своїми героями. То чому ж тоді подібне дозволяють собі робити поляки?

А все чому?

Тому, що «хтось» за Бугом почав рахувати свої втрати в 1943-1944 рр. на території колишнього Волинського воєводства. А до того польська поліція пліч-о-пліч із німецькою жандармерією грабувала волинські села. Уже всередині 1943 року, налякані діями УПА, німці почали вбачати у поляках «стримуючий» антиукраїнський фактор у селі і разом із тим відволікати від себе дії українців і поляків. Підтримуючи польські пляцувки, німці забезпечували їх зброєю і боєприпасами. Іноді навіть харчуванням.

У книзі «Дівчата плачуть даремно» Єжи Лелевель стверджує: «8 грудня 1943 року польський партизанський відділ під командою поручника Нуркевича отримав од німців 10000 штук амуніції, 350 ракет, 500 ручних гранат, 280 мінометних гранат, 820 гарматних стрілен, 4 важкі скоростріли, 193 кріси, харчів тощо... А в квітні-травні 1944 року цей самий відділ отримав 11000 штук амуніції, 181 звичайний карабін, 522 гранатомети, 7 ручних скорострілів тощо. У віддяку за те поляки обіцяли винищувати ті села, що переховували більшовицьких партизанів і жидів». І з того приводу почали горіти українські села і полилася кров українців.

Трохи пізніше у бою повстанської чоти «Берези» в Новому Загорові на боці німців виступив цілий польський батальйон «Шиппо». Але ж поляки чомусь починають відлік своїх жертв лише з липня 1943 року.

Ніщо так не ранить, як образа віросповідання. Тільки у червні-липні 1938 року на Холмщині було знищено 170 храмів. Хтось може сказати: але ж тоді лишень палили, а не вбивали, і тому, яке воно має відношення до «волинської різанини»? Переконаний, що має.

Події 1943 року стали наслідком дій польської сторони, яка не хотіла визнавати за українцями права бути господарями у власному домі. І саме активний опір, вчинений населенням Волині, дав нам змогу уникнути трагічної долі Холмщини, Підляшшя, Лемківщини та Надсяння, де українці були депортовані зі своїх історичних територій.

У мене як українця виникає питання: що робили вояки Армії Крайової на землях, які споконвічно були українськими? Чому ж саме ці польські загони самооборони не боролися за незалежність своєї країни під Варшавою, Краковом, Гданськом, Познанем, а воювали серед волинських лісів проти українських селян? І за що засуджувати УПА? За те, що вона вела боротьбу на декілька фронтів проти різноманітних окупантів України в період Другої світової війни – німців, поляків, росіян? І ця боротьба велася не на берегах Вісли, не в Помор'ї чи Сілезії, не під Варшавою чи Краковом! Вона провадилася саме на території України, і українська земля дуже щедро окроплена кров'ю борців саме за нашу незалежність.

Якщо з боку польської сторони й надалі триватиме антиукраїнська риторика та висуватимуться територіальні претензії на зразок «східних кресів Польщі», то відповідь українців також буде доволі жорсткою. Подальше нагнітання антиукраїнської істерії польською стороною поставить на порядок денний питання про спорудженням монументу пам’яті жертв польської окупації та дій Армії Крайової на українських етнічних землях. Ми будемо відстоювати пам'ять своїх предків, які не шкодували життя в боротьбі за наше майбутнє, від зазіхань із боку різноманітних окупантів.