Великі перегони або крах «автокефалів»

Останнім часом Автокефальна церква потерпає від кадрового голоду. Від Мефодія збігають цілими єпархіями (як то У хмельницьку): одні – до Київського патріархату, інших обігрівають «москвичі»

Останнім часом в українському православ’ї спостерігаються цікаві тенденції – глави невизнаних розкольницьких церков намагаються обігнавши один одного заручитися підтримкою то Вселенського патріарха то провести приховані переговори з Московським. А мета лише одна – щоб якось визнали їх церкви і хоча б трішечки рахувались з ними у світовому православ’ї, навіть якщо це буде невеличка жменька священиків з митрополитом і трьома єпископами на чолі.

Тут як не можна доречним став факт відзначення в Україні, Росії і Білорусі 1025 річчя Хрещення Київської Русі. Використовуючи цю визначну дату активізувались і патріархи-митрополити-розкольники.

Показним прикладом у цьому є Українська автокефальна православна церква з митрополитом Мефодієм (Кудряковим) на чолі та її відколок з приставкою «оновлена», якою керує архієпископ Харківський і Полтавський Ігор (Ісіченко).

Так ось, останнім часом Автокефальна церква потерпає від кадрового голоду: від Мефодія збігають цілими єпархіями (як то у Хмельницьку): одні – до Київського патріархату, інших обігрівають «москвичі». Чи то від пияцтва митрополита, чи то від його бездарного керівництва, але факт є фактом – УАПЦ тане як сніжна баба у теплу квітневу ніч.

Чесно кажучи, на цьому фоні постать Мефодія виглядає жалюгідно і комічно. Але як не крути, ситуацію потрібно рятувати. Ось Кудряков і вирішив піти на поклон до Патріарха Всєя Росії Кирила, щоб прийняли його душу на якихось правах – все рівно як, чи то приєднати до УПЦ, чи то створити на базі УАПЦ екзархат РПЦ, все рівно очільнику «справжньої незалежної української церкви». І куди поділись минулі амбіції… може вони пропиті (прости Боже), але ж можна так пропити і всю церкву як останню сорочку у шинку. А що ж робити ідейним віруючим, які не хочуть згадувати під час молитов московського попа?

А в них є вибір! Правда без вибору і зовсім безперспективний – одіозна постать глави «оновленої» УАПЦ архієпископа Ігора (Ісіченка) та його однодумці серед основної УАПЦ. Не біда, що ця оновлена церква не має євхаристичного спілкування з Вселенським Православ’ям, проте Ігор тривалий час підлабузничає з митрополитом Антоном (Щербою), якому в 2012 році пощастило стати главою УПЦ в США. Звучить солідно, адже американський владика керує аж трьома єпархіями з трьома єпископами!

Побачивши такі «козирі» у своїх руках, архієпископ Ігор чолом б’є перед митрополитом Антоном, умовляючи його приєднати «оновлену» церкву до своєї «потужної» структури, яка все ж таки є канонічною і у 1995 році отримала статус широкої автономії від Константинопольського патріархату.