Останнім часом з новин ми дізнаємося про штурми міліцейських управлінь. Осередком розпалу бунтівного настрою стала Врадіївка в Миколаївській області. Зґвалтування Ірини Крашкової та резонанс, якого набув цей злочин спочатку часто порівнювали з іншою відомою трагедією, яка сталася з Оксаною Макар. До речі, обидва випадки відбулись в Миколаївській області.
Та хоча влада і намагалися загасити полум’я скандалу на ранньому етапі, люди вже не стали байдуже стояти в стороні. Штурм Врадіївського райвідділу став, таким собі, дзвоном, який пробудив всю Україну.
А днями ще один штурм стався вже в Києві, розлючені конфліктом міліціонера та активістки ринковики, пішли ламати огорожу Святошинського райвідділу, вимагаючи покарати правоохоронця, який підняв на дівчину руку. Київський конфлікт розгорівся біля місцевого ринку, куди міліція прийшла розганяти стихійних торговців.
Бунти та піші походи на Київ часто освітлюються в ЗМІ. Тому спробуємо розглянути іншу сторону «медалі».
Реакція народу. Багато висловлювань з боку чиновників та начальників зустрічаємо в бік фальшивості та театральності-політизованості всіх цих бунтів. Як запевняє міністр МВС, штурм РУВС був провокацією - вже дуже швидко зібрався натовп, причому багатьох вони бачать на акціях не вперше - дуже неякісна спроба перекласти проблеми з хворої голови на здорову. Що ж? Припустимо. Адже за "дивним" збігом обставин там же на місці опинилися і активісти Коаліції учасників помаранчевої революції. За версією очевидців, старший лейтенант Андрій Ганнісік у відповідь на прохання Ірини Бондар, активістки чи то з КУПР, чи то зі "Свободи", говорити українською мовою вдарив її по нирках. За версією МВС, дівчина задкувала спиною, і міліціонер просто виставив руку, щоб з нею не зіткнутися.
З іншого боку, наступного дня в лікарні у дівчини зафіксували забій грудної клітини.
Ще один факт, який розвіює туман «прозорості» міліціянтів – весняне опитування проведене Інститутом соціології. Результати показали, що повністю міліції довіряють лише 0,8% населення. Це практично стільки, скільки у нас всього в країні представників правоохоронних органів. Ще 8% "в основному довіряють". І 66% опитаних - не довіряють. Так що це ще добре, що біля Святошинського РУВС нікого з міліціонерів не наздогнали і не лінчували.
Тож, чи не пішов натовп на штурм бо якраз є оті 0,8%, бо перестав боятися людей у пагонах, бо не вірить більше? Знає, що інакше ніякого покарання для міліціонера взагалі бути не може. Свої ж люди у формі прикриють, відмажуть, вибілять, як було вже безліч разів до цього. Авторитет правоохоронців впав вже нижче плінтуса.
Реакція політиків. Реакція політиків на цей інцидент, як завжди по суті, відіграє всіма кольорами веселки. Гарант помахом скіпетра наказав в усьому розібратись. Деякі політичні партії перетягують «ковдру» на себе намагаючись прилаштуватися і очолити бунтівну неприборкану силу протестантів. Деякі ж знову таки звинувачують інші політичні сили у вдалому піар-кроці та шахрайстві.
Тобто така, не хотілося б казати «метушня», але реакція з боку політиків все ж таки є. Виникає інше питання. Чомусь здається, що міліція як працювала так і працює. Тобто спливають все нові і нові факти злочинних дій «хранителів закону»: катування, вбивства, «кришування», вимагання.
І чому саме зараз, хіба влада не знала, що відбувається в суспільстві, у виконавчих органах в Державі вцілому? Чи до нас ставляться як до піддослідних «як багато ми можемо витримати і скільки обіцянок ковтнути»? Хіба влада не знала, що можливо така система «роботи» окремих міліціянтів, викликана маленькими зарплатами і низькою якістю кадрового складу. Причому більшість тих, хто приходить до органів, з перших днів вбудовується в систему, дзеркальну кримінальної. Пішаки у формах збирають гроші і передають їх наверх, а ті - вище і вище. Корупційна кровоносна система пов'язує правоохоронні органи в один організм-монстр. Його гримаси бувають страшніше інших кримінальних облич.
Як би там не було, а зміна ситуації в правоохоронних органах залежить від бажання, як народу так і влади. Реформувати систему можливо, якщо ніхто не шукає вигоду тільки для себе. Та за 20 років Україна, такою співпрацею влади і народу, похвалитися не може, тай не віриться взагалі.
Тож, побачимо в чиї руки перейде «вінок самосуду». В руки народу, що призведе до краху порядку і стабільності «покращення», як заявляють політики, чи зостанеться в райвідділках типу Врадіївського і будемо жити як і жили раніше, тільки, звісно, старі обличчя зміняться новими?..
Андрій Крившенко