148 зрадників України!

Зрада - найбільший злочин в усі часи!

    148 мерзотників, негідників, запроданців, паскудників, україноненависників, підлотників, зрадників… Цей ряд можна продовжувати і продовжувати, підбираючи визначення, які кому до вподоби. І хоча в українській історії такої нечисті завжди вистачало, але у 21 столітті це виглядає особливо дико.

    Це ж як треба не любити український народ і свою державу, щоб опуститися до такої ницості?! Хіба хтось може уявити собі щось подібне в будь – якій іншій цивілізованій країні світу?! Адже цей негідний вчинок, а якщо називати речі своїми іменами – то зраду, здійснили представники так званої політичної «еліти» – народні (який цинізм у даному випадку!) депутати України, посланці народу до законодавчого органу держави для відстоювання його інтересів, які отримали депутатські мандати від свого українського народу, проти якого ж і борються, а не захищають, бо звернулися до Парламенту іншої (!) країни, щоб він визнав частину того ж українського народу злочинцями. У даному випадку 148 мерзотників – зрадників (119 регіоналів, 23 комуністи і 6 позафракційних, тобто замаскованих регіоналів), які засідають у Парламенті України, направили листа до Парламенту Польщі, щоб він визнав Волинську трагедію геноцидом польського народу. Хоча добре відомо, що в ній гинули і українці, і поляки. Тому Польща не має жодних підстав вважати жертвами тільки поляків, а українців – тільки різунами. Це – трагедія обох народів, яка має дуже глибокі соціально – політичні корені!

    І здавалося, що ця обопільна біда стала гірким уроком для всіх розумних людей по обидва боки кордону, адже ще у 2003 р. був закладений добрий підмурівок у подальші дружні стосунки двох сусідніх народів, основою якого став взаємний компроміс: «Прощаємо і просимо вибачення». Тільки його дотримання не дозволить третій стороні провокувати загострення між Україною і Польщею та отримувати з цього вигоду, як це, на жаль, мало місце не раз у нашій історії.

    Так ні, порозуміння між українцями і поляками так налякало «старшого брата», який окопався у Московському Кремлі, що він робить все можливе, спекулюючи на болючих питаннях минулого і використовуючи стару кагебістську агентуру та свою «п’яту колону» в Польщі і в Україні (чого тільки варте нагородження польським кресовим рухом депутата, регіонала – україноненависника, одного із підписантів згаданого вище брудного листа В. Колєснічєнка Хрестом пам’яті жертв геноциду на Волині: дуже дивні вийшли «союзники»), щоб розсварити не тільки українців з поляками, а й не допустити подальшого зближення України з Європейським Союзом (ЄС) і зірвати підписання Угоди про асоціацію з ЄС та Угоди про глибоку і всеохоплюючу зону вільної торгівлі з ЄС, яка є невід’ємною частиною попередньої Угоди (підписання тільки однієї з Угод є неможливим).

    Чітка злагодженість дій щодо новітнього розпалювання ворожнечі між поляками і українцями свідчить про наявність заздалегідь розробленого сценарію та єдиного центру управління його реалізацією за допомогою російських спецслужб. І це – не останні їхні активні заходи, і не тільки на цьому напрямку… А тому напрошуються закономірні питання: «Що в цьому плані робить СБУ і чи взагалі щось робить? Чи нею теж керує московська агентура?»

    Якщо не відкинути московський сценарій, то можна далеко зайти, адже у 2003 р. вже був досягнутий обома сторонами компроміс, але в 2008 р. польські законодавці визнали Волинську трагедію етнічною чисткою, зараз у 2013 р. – етнічною чисткою з ознаками геноциду, а у 2018 р., слідуючи цій страшній логіці, визнають геноцидом польського народу. І це – глухий кут для обох країн.

    Бо загострення стосунків між Польщею і Україною, а звідси – між Україною та ЄС, є очевидною вигодою для Московського Кремля, хоча він і старається діяти дещо скритніше (принаймні щодо відносин України та Польщі), аніж це було напередодні і під час Бухарестського саміту НАТО 2008 р., на якому Україні не дозволили приєднатися до ПДЧ (план дій щодо членства) в НАТО. Тоді теж свою каїнову роль виконала «московська п’ята» колона в Україні.

    І тоді, і зараз цю московську агентуру представляють регіонали і комуністи. Тільки нині їхній московський повелитель заставив всіх їх засвітитися шляхом підписання сумнозвісного листа ста сорока восьми негідників, а сам залишився в тіні.

    Відносно комуністів, то тут все зрозуміло. Вони були, є і будуть московськими маріонетками. А от регіонали, вдаючи з себе європейців, постали зараз у всій своїй «красі», оскільки їхній володар, себто Віктор Янукович, ані пари з уст щодо зради України своїми однопартійцями та їхніми союзниками – комуністами. Отаку маємо «українську» владу. Хоча всі вони перед вступом на посаду складають Присягу на вірність Україні і присягаються «…виконувати свої обов’язки в інтересах усіх співвітчизників».

    Тому таким негідникам не повинно бути місця в українському суспільстві, бо вони вчинили державну зраду (ст. 111 Кримінального Кодексу України), а тим, хто їх обирає, має бути соромно. У любій поважаючій себе країні на подібних «діячах» ставлять хрест. І ми всі – українці, які поважають свою Батьківщину і себе, – маємо зробити те ж саме: повна обструкція та зневага будь – де і будь – коли. Україна повинна знати поіменно своїх «героїв» з їхніми домашніми адресами і телефонами (депутати з «Батьківщини», «УДАРу» і «Свободи» мають постаратися), а також «нагородити» їх кримінальним покаранням. Щоб іншим було не повадно. Зрада є найтяжчим злочином в усі часи!

   Хоча Москва, «по – братськи», не хоче зупинятися ні перед чим, навіть засвічує свою агентуру, як один з останніх козирів у цій брудній грі, бо втрачає голову і казиться від того, що українці можуть назавжди вирватися з її імперських обіймів, нам своє робить.

    Чим швидше Україна позбуватиметься різноманітних прихованих та явних зрадників, яких вистачає в усіх сферах суспільства, в тому числі і в органах влади, тим швидше ставатиме справедливішою, успішнішою, культурнішою, заможнішою, європейськішою. Європа – наш спільний дім. Вступ України до ЄС – це повернення до свого рідного дому!