Жити п’ятницею... Чому ми так мало працюємо?

Довготривалі вихідні зупиняють увесь процес. А бездіяльність триває і до, і після вихідних. Коли ми працюємо? І скільки заробляємо? І що втрачаємо?

Коли Олексій Амьотов, засновник “Look at Media” у своїй статті назвав Росію країною вічних канікул, то мені (гадаю, не тільки мені) кортить щось подібне сказати і про Україну. Лінь, відсутність потужної конкуренції та своєрідна аморфність б’ють, у першу чергу, по економіці й ефективності діяльності окремих підприємств.

Почну з того, що майже всі неробочі питання можу вирішувати виключно у робочий час. В Ужгороді навіть пройтися магазинами можна саме з 10.00 до 18.00, якщо ж поталанить, до 19.00 (у мене доволі гнучкий графік, але орієнтація на результат вимагає чіткого планування, самодисципліни й дотримання тайм-менеджменту). А обідню годину з 13.00 до 14.00 залишається виділити тільки під їжу, гарячий шоколад з чилі, релакс та посиденьки з колегами. Бо ж чиновники чи, до прикладу, банкіри законно їдять... А за годину, тим паче, у маленькому Ужгороді легко можна залагодити кілька справ, однак з ким, якщо обід?

Пам’ятаю, коли цікавилася кредитами у магазинах техніки. У торговому центрі сиділи представники різних банків. Мене цікавив конкретний банк, однак консультацію не могла отримати впродовж години, оскільки шановні пані-банкірши пішли на обід. Ок, все зрозуміло, однак питання - їм неодмінно треба разом їсти? Якби одна смакувала свій обід, а інша працювала, то за годину банк обслужив би більше клієнтів. Хоча би на одного більше, а це вже good. Я ж витрачала свій робочий час, тобто за марно витрачену годину можна було би владнати робочі моменти. Люди ж усвідомлюють, що час — не їхня власність, відтак можуть оформити кредит у представників іншого банку. Через нераціональний підхід до обіду двох співробітниць банк втрачає клієнта... Добре, що інша фінансова структура, працівники якої їдять по черзі, може клієнта отримати :)

Інший момент — п’ятниця...

А отримати якийсь результат, особливо у чиновників, майже unreal. Але ж, народ, це ще не субота! Працівники державних структур у п’ятницю вже геть в’ялі, на телефон не відповідають, секретарки з великими чинами не з’єднують, а знайти когось на місці після 15.00 — це рідкісна удача. У моїй роботі не завжди виходить чекати відповіді на питання аж до понеділка, коли це конче необхідно у п’ятницю.

Травневі свята й апатичне літо

Протягом певного відрізку часу у мене накопичуються різні невідкладні справи. За десятиденні травневі свята ці справи можна було би викреслити зі списку. Та не викреслюються, бо ж нікого нема. І знову всі питання переносяться на мої робочі дні, відтак перукар, стоматолог, банк чи меблевий салон забирає мої робочі години — знову ж таки, удар по моїм продуктивності, ефективності й дотримання дедлайну. Пам’ятаю, як цими травневими святами хотіли придбати ліжко за 15 хвилин до закриття магазину... Нам його не продали.

А літо по-українськи характерне тим, що нікого нема... Пусто. Але кому від цього краще? Вимушено змінила одну танцювальну школу на іншу, бо перша пішла на двомісячні канікули. Я справді рада, якщо школа має хороші прибутки, аби 2 місяці нічого не робити. Та на цьому прикладі видно, як різко знижується якість — танцюристи без регулярних тренувань надто швидко втрачають форму. Невже 2 місяці — це не гроші для тренера? У іншій танцювальній студії запевнили, що тривалих канікул не буде, й додали собі це у переваги над конкурентами. Тим не менше, минулого четверга зала без попередження була зачинена, а сьогодні на мій телефонний дзвінок ніхто не відповів. Як на мене, якщо людина зацікавлена у процвітанні свого бізнесу (тим паче, якщо він ще не розкручений), то вона має дбати про кожного свого клієнта... Принаймні, повідомити, що танцклас пішов у відпустку...

Таку аналогію можна провести і з іншими бізнесовими нішами.

З досвіду інших

А з досвіду інших країн розумію один з тисячі секретів успіху банківської системи Канади. Коли у країні національні чи релігійні свята, то вихідні має половина колективу одного з банків, а решта працюють. Інша ж половина відпочиває на американські свята. Відтак робочий процес не зупиняється на дні перед вихідними, вихідні і поствихідні, а клієнти можуть неквапливо владнати фінансові питання.

Нещодавно мене вразив Цюрих, який називають найбагатшим містом світу. Вдень там майже не видно людей. Місцеві жителі знизують плечима, мовляв, трудяться всі, а розваги, посиденьки, шопінг і кафе — тільки після роботи. Мені одразу думається, якщо по 30 хвилин чекаю певного фахівця, а він у цей момент неспішно кавує десь у кав’ярні чи шопінгує... А моя ж робота стоїть. А ще цікаво: юзери соціальних мереж невимовно радіють п’ятниці, співаючи їй оди текстовими постами... Невже так перевтомилися, невже так робота не подобається, невже відчувають справді високу якість від попередніх чотирьох робочих днів, що можна з легкістю у п’ятницю та й понеділок нічого не робити? А лінь, небажання працювати — ці віруси передаються. Та й який кайф жити 4 дні з думкою про п’ятницю та вікенд... Де якість життя? Може, варто щось міняти? Роботу? Чи напрямок діяльності, загалом...

P.S. Звісно, тут можна звинуватити працедавців і загалом державу у низьких зарплатні та мотивації до роботи, але ж справа і в тих, хто тримають свій маленький бізнес і не дорожать, не живуть ним... А якісна праця навіть при низькій зарплатні може бути інвестицією у самого себе, що стане поштовхом до нових кар’єрних перемог.