Життя без ідеї: феномен сучасної української держави

Сьогоднішнє положення України визначається трьома моментами: залежністю від світових фінансово-економічних структур, бездарністю чиновницького управлінського апарату та байдужістю народних мас. Все це нагадує "фейлетонну добу" Г. Гессе. Кожен грає за своїми правилами і кожен відчуває цілковиту байдужість щодо ближнього, якщо це, звичайно, не стосується фінансових справ. Такий собі лабіринт тупості та безнадійності. На фоні відсутності національно-державної ідеології, виростає нова масова ідеологія під назвою "обдури ближнього свого". Українці обдурюють українців. І не те, щоб це ганебне явище було породженням сьогодення. Воно пронизує наскрізь весь український історичний процес. За доби Ющенка, обман став все більш яскраво виявлятись серед нас у вигляді "міщанського жлобства". По суті ж, все це вийшло з банального принципу "жити краще, ніж мій сусід". 
Запустивши культурно-освітню галузь, ми отримали в своїй країні малограмотний, одержимий гонитвою за прибутками натовп жлобів-дармоїдів. Найстрашніше, що їх більшість і вони з усіх сил стараються керувати залишками деградованої інтелігенції. 
Ми маємо нарешті зрозуміти, що феномен утворення в 1991 р. України, її подальшого розвитку - випадковість. Випадок став вигідним для американців і європейців, нова українська держава зайняла місце буферної зони між "дикою" Росією та цивілізованою Європою. Наша країна розділяє Європу та Азію. Припинення такого "державотворення", поки що невигідне для наших західних "партнерів". Ось і весь феномен сучасної української державності. Який народ - така і держава.
Деградація суспільства проявляється у всіх сферах життя. Бездуховний снобізм українських урбаністичних центрів заходить настільки ж далеко, наскільки повільне провінційне отупіння. Зовнішні атрибути цього процесу остаточно оформились лише протягом минулого десятиліття. І немає сенсу шукати винних у владних структурах. Винен весь народ, який так і не зміг переродитись у політичну націю, стати підставою існування цієї держави. 
Вийти з цього положення неможливо за короткий період. На це підуть десятки років. Однак, уже зараз необхідно розробляти і втілювати в життя національну ідеологію. В українських умовах національну ідеологію не збудуєш без чіткого розуміння стану і першочергових потреб народної маси. 
1. Українська нація існує - її існування має чисто етнологічний характер. Головною підставою цього існування залишається мова.
2. Національна ідентичність розвинута у 50% українців. Що стосується національної свідомості, то тут їхнє число не перевищує 25%. Отже, в плані оформлення політичної нації покладатися можна максимум на 25% від загальної кількості етнічних українців. 
3. Більше 50% українців не мають чіткої системи політичних поглядів, тому що ідеологічні партії у нашій державі, за винятком кількох націоналістичних організацій, відсутні. Політична ідеологія - явище чуже для більшої частини українців. При цьому, за своєю етнопсихологією, майже всі етнічні українці - анархісти-індивідуалісти. Правий був М. Драгоманов, який прагнув побудувати українське життя за принципами антропоцентризму.
4. Життєві інтереси українця не виходять за межі його сімейно-родового побуту. Єдине, що цікавить сучасного простолюдина - примноження власного добробуту. 
"Фокуси і акценти розбудови нації" досить комплексно описав Е. Сміт: 
"- нагромадження, культивування і передача спільної пам'яті, міфів та символів спільноти;
- розвиток, відбір і передача історичних традицій та ритуалів спільноти; 
- позначення, культивування й передача "самобутніх" цінностей, знань та настанов позначеному населенню через стандартизовані методи й інституції;
- відмежування, культивування й передача символів і міфів історичної території або вітчизни;
- відбір та культивування талантів і ресурсів у межах демаркованої території;
- встановлення загальних для всіх членів позначеної спільноти прав та обов'язків.
Єдине, що допоможе реалізувати всі ці пункти - поширення ідеї історичної величі нації починаючи з дошкільного віку. Втім, це можливо лише за умови встановлення націократичного політичного режиму.