Гомеостаз та інертні маси в українській дійсності: песимістичне бачення

Інерція радянської системи після 1991 року стала головною соціально-психологічною підставою життя України. Ми не рухаємось – ми стоїмо на місці.

    Інерція радянської системи після 1991 року стала головною соціально-психологічною підставою життя України. Ми не рухаємось – ми стоїмо на місці. Країна поглинається світовими економічними системами при повній байдужості українських мас. Еволюціонізм – не є ознакою мислення рядового українця. Він вперто залишається в системі псевдосоціалістичних цінностей середини 80-х рр., що підігрівається руйнівною силою ЗМІ.

   Гомеостаз сформульований в якості етногенетичної фази Л. Гумільовим. Обиватель пристосовується до антрополандшафту. Втім, українська «нульова» фаза етногенезу має свої особливості. Це, передусім, відсутність гармонійності людини та природи. Це вища стадія етнічної, генетичної, антропологічної деградації людського виду. Маси несуть не лише суспільну, але й природну деструкцію. Баласт залишиться баластом, його не змінити.

   Українська нація втратила свій політичний характер у 20-50-х рр. ХХ ст. Нині українці, у переважній своїй більшості – це аморфна «постсовкова» маса. Ця маса не має спільних корпоративних інтересів. Вона живе одним днем і побутовими конфліктами. Вона несе провінційну ідентифікацію. Своєрідний етногенетичний «гомеостаз»: «Пацієнт скоріше живий, ніж мертвий» і т. д. Українська гомеостатична маса з етнологічними ознаками нації і провінційним малоросійством навіть втратила ряд соціобіологічних рефлексів протягом історичного процесу. Кожен сам по собі, низький рівень командної гри остаточно нівельовано, хоча стадність зберігається – фізіологія бере своє. Наше гомеостатичне стояння всупереч діалектичним законам воістину епохальне. Воно з розряду античних трагікомедій.

   Селянська нація, що боролась з більшовизмом у 1920-х рр., з її козацькими традиціями була знищена колективізацією на рівні суспільної свідомості. Урбаністична українська культура так і не сформувалась. Відбувся регрес української нації з політичного в етнологічний контекст (за закономірністю ієрархічності етнічних організмів), ознакою якого є ідентифікація на рівні колективного підсвідомого. Нині, у 2013 р. сільська культура втрачена, міська українська культура ще не вироблена. Для 90% українців національна культура несе в собі провінціальний сенс. Розсадником такого погляду є телебачення, як головний засіб дебілізації населення «кому за 30» з його пропагандою однаково бездарної російської та української масової культури. Молодь взагалі існує поза будь-якими культурно-мистецькими межами. Отже, закони діалектики мають власні особливості в українському етногенетичному процесі. Умови етнопсихологічної гомеостатики в поєднанні із урбанізацією західного типу сприяють збільшенню відсотка душевно нездорових лермонтовських «героїв нашого часу». Незмінні авантюристи-печоріни пристосовуються до нових умов.

   Втім, наша гібридна «совкова» система не дозволяє ні йти проти себе, ні вдало пристосуватися. Вона ковтає всіх, у тому числі своїх адептів. Час «спуститись на грішну землю» настане для кожного. Так уже влаштоване наше антиномічне денаціоналізоване суспільство.

   P.S. Варто усвідомити, що антропологічний баласт – не тільки продукція «совка». Він – прямий спадкоємець його традицій. Він – всюдисущий. Він намагається вплинути на інтелектуалів. У нього це виходить. Можливо тому, що інтелектуалів як еліти в нас просто нема. Судячи по нашому народу найближчим часом і не буде.