Авторський погляд на фігуру «соціального рантьє»

Наша нинішня влада уособлює соціальних рантьє. На відміну від опозиції. Хоча буржуазні елементи у цій опозиції сплять і мріють стати соціальним рантьє. Така природа буржуазії.

У процесі дослідження протиборчих сил у «Помаранчевій» революції автором (на його думку) було відкрито новий соціальний прошарок у нашому (виявляється, і не тільки нашому) суспільстві. Вказане дослідження викладено у серії статей «Компрадорська буржуазія – вульгарне застосування терміну». Відкритий соціальний прошарок повноцінно ніде не досліджувався. Бо моніторинг відкритих джерел Інтернету не давав навіть натяку на вказане. Той прошарок є цікавим не тільки тому, що належить до панівної, експлуатуючої верстви населення, тобто, буржуазії, а, в першу чергу тому, що не підпадає під досліджені її портрети. В першу чергу, мається на увазі відома праця про 4 капіталізми («Хороший капіталізм, поганий капіталізм», Вільям Баумол, Роберт Е. Літан та Карл Шрамм). Взагалі-то, вказана праця не про капіталізм, як спосіб виробництва, а про 4 типи буржуазії. Серед них відсутня ота, відкрита автором, наша, вітчизняна буржуазія.

Після публікації свого дилетантського дослідження автор із нетерпінням чекав на появу публікацій про тотожне, але на академічному чи іншому високому рівні, дослідження. Бо не можна було при вивченні суспільних відносин оминути явище появи, швидкого розповсюдження, а, згодом, захоплення влади вказаним новим соціальним прошарком, котрому автор дав найменування симбіозно-паразитичної бюрократичної буржуазії. Сама назва, хоч і складна, але повністю характеризує цей прошарок. Його можна іще назвати владно-посередницькою буржуазією.

Симбіозно-паразитична бюрократична або владно-посередницька буржуазія характеризується наступним:

1)      подібно раковій пухлині пронизала всю державу від маленького села до столиці;

2)      завдяки доступу до влади і наявності у своїй чи через афілійованих осіб власності посередницьких (інколи і частково виробничих) підприємств вказаного прошарку чи не 1/3 місцевого бюджету, 1/3 валового продукту (послуг) комунальних підприємств, 1/3 валового продукту державних підприємств і досить помітна частка валового продукту (тримайтесь міцніше!) приватних підприємств – це плата вказаній новітній буржуазії;

3)      тобто, майже третину своєї зарплати, пенсії пересічний українець віддає цій новій буржуазії (а є іще плата і олігархам);

4)      цій буржуазії платять навіть олігархи (!!!), хоча й «відбивають» втрати за наш кошт. Але втрачають конкурентоздатність своїх товарів на світових ринках!

Не можна не помітити ці кайдани на нашій економіці! Але абсолютна більшість економістів та політологів (не кажучи вже про політиків) затято твердить про над експлуатацію народу олігархами! Який із колишнього ректора Мельника олігарх? Це якраз дрібненький симбіозно-паразитичний бюрократичний буржуа. Читач напевно вже читав у повідомленнях про наявність у його власності навіть не одного посередницького підприємства. І це якраз чудова ілюстрація вказаного соціального прошарку.

Прискіпливий читач знайде щось подібне у своєму селі, селищі, містечку чи місті.

Не вірить автор у те, що в країні чисельність олігархів може досягати сотень тисяч! Це неймовірно!

А от така чисельність симбіозно-паразитичної бюрократичної буржуазії якраз і можлива. Погляньте навколо. Прискіпливо. І знайдете, що ліки головлікар закуповує через тендери, які виграє аптека його зятя. Чи щось подібне. А ЖЕК закупив сміттєвози у підприємстві сина директора ЖЕКу.

Декілька антикорупційних законів, прийнятих у 2 останні роки, як автор підозрює, за наполяганням не стільки Євросоюзу, а скоріш за все наших ріднесеньких олігархів (їх теж «дістали» вказані буржуа), не здатні знищити новий експлуатуючий клас.

І от нарешті з’явилася чи не перша публікація «на задану тему». Мається на увазі стаття у газеті «Дзеркало тижня» «Глобальна криза: генеруюча причина і її наслідки», Леся Васильєва, 22 серпня». Нижче скорочений фрагмент якраз по «авторській» тематиці із цієї цікавої, дискусійної (почитайте коментарі до неї) статті. Деякі висновки її приголомшили навіть автора, котрий очікував на подібну публікацію!

«Соціальна рента  як явище сучасного світу

Центральна фігура нової глобальної економіки і найвагоміший економічний "гравець" — це соціальний рантьє. Зовні — сама благовидість, хранитель підвалин і охоронець моралі, оскільки для нього важлива репутація. Тому зазвичай  має високі посади, наукові ступені та   звання, регалії, нагороди тощо, все, що збільшує його соціальний престиж, підвищує статус і виправдовує привілеї. До речі, його головним привілеєм, я  б навіть назвала  це соціальною функцією, є соціальний паразитизм, вбудовування в економічні відносини всіх рівнів.

Його середовище перебування скидається на Дім Павука, де тремтіння невидимих оку ниток повідомляє про наближення можливої жертви (виробника товарів, послуг, інтелектуальної продукції). Його перманентний стан — "недремне  очікування", тобто надійні правила ведення справ, які дозволяють непомітно, без проміння софітів, забрати зароблене  іншим, щоб потім з'явитися в цьому  промінні із  наддоходами, демонструючи споживання розкішного ексклюзиву і впиваючись холопською запобігливістю  всіх численних верств, які обслуговують "бездіяльний клас"…».

Шановний читачу! Не полініться. Загляньте на клон «Української правди» – ЕП. Там якраз про вказане розповідається.

«… Обтяжлива для суспільства бездіяльність має забезпечуватися політичним пануванням, що дає доступ до національного багатства країни (як приклад — держкорпорації, коли ресурси нації належать дуже малій групі, яка  жодним чином не відповідає  за провальну економічну політику й отримує самі  дивіденди).   Лояльність населення забезпечується  завдяки  залученню його в процес перерозподілу ренти, надання можливості мати   ренту зі своїх повноважень…

Отже, рента — це джерело доходу, природа якого визначає суть економічних відносин не менше, ніж три основних знеособлених чинники: Земля, Праця і Капітал.

Загальне значення слова "рента" — легальний, регулярний  дохід (прохання не плутати з пенсіями, допомогою багатодітним, непрацездатним та іншими необхідними соціальними виплатами),   який не потребує конкретної діяльності, у тому числі діяльності підприємницької. 

Це дохід, пов'язаний із функціонуванням галузі, яка забезпечує економічну систему життєво необхідними благами. Рента — це системне явище, нерозривно пов'язане з явищем монополії.

На мікроекономічному рівні рента розглядається як прибуток від володіння певним соціальним капіталом. На макроекономічному рівні відіграє свою роль держава як власник економічного простору, що створює певне інституціональне середовище та формуюче коло суб'єктів рентних відносин.

Влада створює середовище, яке надає особливі вигоди "соціальним рантьє", порівняно з економічними агентами, які діють в інших умовах. У такому  випадку влада може розглядатися як спроба перерозподілу ресурсів згуртованими групами, котрі  володіють специфічними статусними характеристиками.

Ці відносини можуть мати й мегарівень, на якому одержувачами ренти і суб'єктами економічних відносин виступають держави».

Здивувало автора твердження Васильєвої про те, що соціальна рента – це явище притаманне не тільки нашій державі. А от приголомшило посилання на мегарівень.

Виявляється, паразитування – це не тільки винятково наше, українське явище, а має всесвітню природу!

«Отже, соціальна рента — це привласнення праці іншого, соціальне паразитування, коли таку можливість дає статус,   підтверджений  силою держави. Але навряд чи можна очікувати, що експлуатований віддасть частину своєї праці добровільно, нічого не вимагаючи натомість. Крім неприхованого насильства, застосування якого передбачається, але невигідне, оскільки очевидне і викликає або опір  або руйнування середовища, котре  дає ренту, краще замаскувати відбирання.

Соціальна рента –  генеруюча причина сучасної кризи, яка не дає їй загаснути, а розкручуватиме маховик нестабільності й економічної депресії дедалі сильніше.

Маркс висунув поняття "відчуження" як провідного "тренду" капіталізму його часу. І хоча фартух фабричного робітника змінився в розвинених країнах на костюм офісного працівника, відчуження нікуди не зникло, воно стало тільки  вишуканішим.

У соціальних протестах, які народжуються в найрізноманітніших куточках сучасного світу, виступаючі позиціюють себе як трудящі, за чий рахунок   збагачується дуже незначна меншість.

Соціальна рента — одна з функціональних складових такого збагачення.

Економічні системи, при яких  соціальна рента інституціоналізується, а її одержувачі є правлячим класом, або руйнуються, або мають розширюватися, захоплюючи нові ресурси.

Тоталітаризм — найбільш природна політична форма для цього типу економіки; фашизм, особливо фашизм релігійний, — найдоцільніша форма ідеології; імперіалізм — форма  економічної й політичної експансії, що логічно випливає».

Наша нинішня влада уособлює соціальних рантьє. На відміну від опозиції. Хоча буржуазні елементи у цій опозиції сплять і мріють стати соціальним рантьє. Така природа буржуазії.

На жаль, міф про тотожність влади та опозиції не здає своїх позицій. Чому? Бо до цього часу вказані соціальні рантьє вкладають величезні кошти у розповсюдження міфу під назвою «Вони такі самі, як і ми. Тільки гірше, бо… (тут перелік вад, про котрі кожного дня піховшекоджангіровська пропаганда нагадує пересічному)».

Погляньте на наступне.

На сайті «Політико» Mr. Shatushka, 25/08 виклав «нове відкриття»:

«Украинскую власть и оппозицию нет смысла консолидировать, поскольку это практически одно и то же.

Такое мнение выразил Андрей Новак, кандидат экономических наук, председатель Комитета экономистов Украины на заседании Клуба экспертов и политологов на тему «Итоги 22 лет украинской Независимости. Объединятся ли власть и оппозиции перед угрозой торговых войн?».

Зазначу, що у коментарях до однієї із публікацій А. Новака автор наводив незаперечні приклади діяльності нового соціального прошарку – симбіозно-паразитичної бюрократичної буржуазії. Не думаю, що він не читав коментарів до своєї статті. Іще. Це думка економіста добре відомого як критика урядових дій. Про провладних вчених годі й казати!

На завершення автор звертається до читачів із таким проханням. Публікація Л. Васильєвої є перша, у котрій із залученням інших визначень (соціальна рента) і епітетів, вказано на явище, тотожне симбіозному паразитуванню «привладної» (саме привладної, тієї, що при владі, а не виключно провладної) буржуазії, яку неомарксисти називають бюрократичною. Цілком можливо, що у спеціальних економічних чи інших виданнях вказане явище вже досліджувалося. Було б цікавим прочитати щось подібне. Хоча би й для популяризації ідеї.

Бо скільки ж можна терпіти?

Зробимо невеличкий ліричний відступ від теми. Геній Наполеона Бонапарта у 2-3 роки подолав руїну у постреволюційній Франції. Головним чинником, звичайно, була гарантія недоторканності приватної власності. «Залізна» гарантія!

А от другим, не менш важливим чинником, стало запровадження непрямих податків і зборів у казну. Рівноправ’я у такому випадку зачаровує. Податки і збори однаково платить, і бідний, і багатий! Всі задоволені і щасливі!

Через півтора століття цей досвід запровадив інший диктатор – Лі Куан Ю. Із тим же успіхом!

До чого це? А до того, що непрямі податки і збори майже непомітні пересічному їх платнику. Не зважаючи навіть на значну їх величину!

Все що Л. Васильєва назвала соціальною рентою, а автор називає симбіозним паразитичним бюрократичним споживанням – є нічим іншим як непрямим податком, котрий платить кожний із нас.

Можливо його величина у 30% і завищена автором. Але вона аж ніяк не менша 10%, котрі зовсім не залишають шансів на якісь інвестиції у економіку, тобто, розширене виробництво.

Про яке відродження економіки може йти мова?