Незовсім доступне «Доступне житло»…..

Мрія про власну домівку супроводжувала мене ще з початку навчання у ВУЗі. Особливо актуально це стало, коли ми з моєю половинкою вирішили створити сім’ю. Але мрія залишалась мрією

Мрія про власну домівку супроводжувала мене ще з  початку навчання у ВУЗі. Особливо актуально це стало, коли ми з моєю половинкою вирішили створити сім’ю. Але мрія залишалась мрією – при наших заробітних платах розраховувати на купівлю житла було неможливо. Жили та працювали в м. Хмельницькому, знімали однокімнатну квартиру і мріяли про світле майбутнє. І тут ми дізнались, що запускається державна програма «Здешевлення іпотеки»,  - кредитування купівлі квартири під 3% річних (банк кредитує під 16%, але держава має компенсувати 13 з них). Ми були переповнення  оптимістичними надіями, але вони були трохи зіпсовані, коли я дізнався умови, за якими нам на двох  належить максимум 40 кв.м. все що зверху необхідно було компенсувати власними коштами. Враховуючи те, що  в  акредитованих об’єктах будівництва навіть однокімнатна квартира була мінімум 47 кв.м., а двокімнатна біля 60, а також те, що нас скоро мало стати троє (дружина була вагітна), ми вирішили дочекатись народження дитини, адже на трьох було вже доступно 58 кв.м.

Ось і дочекались ми щасливого дня – народження доньки. Радості не було меж, адже ця дитинка така бажана була для нас. Оговтавшись від щастя. Я почав збирати усі необхідні документи для участі в держаній програмі по здешевленню іпотеки. Побувавши в Хмельницькому відділені Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву (де мене одразу попередили, що якщо в бюджеті не буде передбачено грошей на цю програму, то я змушений буду виплачувати усі 16 відсотків по кредиту) я заніс усі довідки та документи, отримав консультацію та почав обирати банк та житло. Звернувся в «Ощадбанк» - там виявилось, що в банку під дану державну програму акредитований тільки один об’єкт, де ціна  за квадратний метр житла була 5700-5800, а мінімальна двокімнатна квартира – 67 кв.м. Це було занадто дорого  для моєї  сім’ї і по першому внеску і по щомісячним виплатам. Потім я звернувся в «Укргазбанк», там виявились акредитованими 4 об’єкта. Отримавши інформацію від забудовників, я визначився з оптимальним варіантом для нас – двокімнатна квартира 64 кв.м. по 5000 грн. Прорахувавши витрати на перший внесок (25% від вартості квартири) та щомісячний платіж, заручившись підтримкою батьків (в моральному та фінансовому плані) я заключив договір на учать у фінансуванні будівництва квартири та уже з ним пішов в банкю отримавши попередню згоду та заповнивши усі необхідні форми, я почав чекати остаточного погодження від банку. В своїй уяві, я вже робив  ремонт у новій власній домівці, але мої мрії розбив дзвінок від банку, про що мені відмовлено в кредиті, так як доходи за останні місяці моєї дружини є лікарняні (у зв’язку з вагітністю). Мої аргументи, що батьки можуть стати моїми поручителями або про додаткову заставу (така можливість прописана у Постанові від 25.04.2012 № 343 Про затвердження Порядку здешевлення вартості іпотечних кредитів для забезпечення доступним житлом громадян, які потребують поліпшення житлових умов) не допомогли. Після чого я вирішив звернутись в останній банк – «Укрексімбанк»,  де зразу зарізали мої сподівання – вони беруть до уваги тільки чистий дохід позичальника, а не сукупний сім’ї (що суперечить вище наведенній постанові), виходячи з цього моїх доходів не вистачає на позитивне рішення по кредитуванню.

Я  раніше дивувався, чому так мало людей (біля 1000 п всій країні) на даний час скористались програмою «Здешевлення іпотеки». Тепер зрозумів чому – маленький вибір житла, ризик по виплатам і небажання банків кредитувати по даній програмі.

Сім’я Виговських

м. Хмельницький

13.09.2013р.